Читать книгу Байки - Леонід Глібов - Страница 21

Був собі Горщик золотий,

Хороший, дорогий.

Прийшла Біда і Горщик той розбила;

Жаліли всі, вона не пожаліла, —

На те Біда!

Скрізь її знають — села й города.

Чого вона не виробляє?

Не тільки що горшків, людей не розбирає.

І опинився Горщик золотий

Між череп’яними Горшками,

Щербатий і кривий,

З розбитими боками.

Всі насміхаються над ним:

— Ану лиш принеси водиці! —

А кухлик і собі: — Шкода вже їм, кривим,

Ходити до криниці!

Був колись Горщик, та розмок,

Тепер нікчемний черепок…-

Не змовчав Горщик, обізвався:

— Я черепок, та золотий,

А ти вже хто такий?

Хороший тим, що в боки взявся. —

Поважний Розум се почув,

Прийшов, дознався, що й до чого

І бідолаху золотого

В шовкову хустку обгорнув,

А щоб не чванилась кумпанія погана,

Усіх покидав за вікно.

Розбите золото — скрізь золото воно,

А череп’яна чвань — довіку череп’яна.