Читать книгу Байки - Леонід Глібов - Страница 18

Літаючи по дворах, Гава

Шматок ковбаски добула;

Хоч кажуть, що вона дурна роззява,

А до крадіжки здатная була.

От узяла та й полетіла,

Щоб недалечко, у ярку,

На самоті поснідать до смаку:

Усе було, ще ковбаси не їла.

«Спасибі, — думає, — розумним головам,

Що в світі потрудились,

Усячину робить навчились;

Поміж людьми, як кажуть, добре й нам:

Що-небудь можна роздобути».

Не вспіла Гава носом ткнути,

Аж і Лисичка тут стоїть

І жалібно квилить:

— Голубко-кумонько! Тебе я ждала-ждала,

Аж плакала, як виглядала,

Щоб голосочок твій почуть,

Хоч на хвилиночку про горенько забуть…

Ти, може, серденько, того й не знаєш,

Як гарно, любо як співаєш —

І соловейко так не втне…

Розваж хоч трошечки мене! —

Прийшлось роззявитись дурному горлу:

— Кра! кра! — а ковбаса додолу,

Лисичка хап — і у кущі мерщій, —

Оддячила кумі своїй!

Прокракала роззява, огляділась —

Чортма куми і снідання нема…

— А щоб ти, — каже, — подавилась,

Лукавая кума!

Прилащиться підлиза хоч до кого:

Солодкії слова

Приманюють великого й малого, —

То вже така дурниця світова;

Про се розумні знають люде,

Та що ж ви будете робить:

Хто маже — не скрипить, —

Так, мабуть, і довіку буде.