Читать книгу Байки - Леонід Глібов - Страница 5

Веселий господар Дем’ян

Любив гостей на бесіду скликати.

Він був багатший від усіх селян,

Всього доволі мав, було чим шанувати.

Вподобався йому найбільше Клим,

Земляк хороший, що й казати,

На все умів розумну раду дати,

Усі дружили з ним.

Прийшов він раз обідать до Дем’яна,

А у Дем’яна страва добрая була:

І маслечко, і сало, і сметана, —

Гаразд, як кажуть, піч варила і пекла.

Поставили на стіл вареників макітру

І пляшку — свашку всіх мирян.

— А нум, мірошнику, молоть без вітру, —

Сказав, шуткуючи, Дем’ян. —

Попереду підмажемо колеса,

Щоб млин не торохтів

І шестірня довготелеса

Не дряпала боків. —

Всесвітня свашка поклонилась,

І чарочка перчівочки вродилась.

— Ну, по сій мові, — каже Клим, —

Дай, боже, здрастувать усім! —

І прийнялись мірошники молоти:

Дем’ян кладе, а Клим товче;

Від дружної роботи

Аж маслечко по бороді тече.

— Ох, важко! — Клим сказав. — Перемололи дуже,

Не лізе більше, кіш малий…

— Ану, — озвавсь Дем’ян, — потіш мене, мій друже!

Ось глянь, вареничок бокастенький який…

— Хіба один… — промовив Клим ліниво,

Посилкувався і змолов.

— От бач, один проліз щасливо —

Ну, ще! — Дем’ян благає знов.

— Ой, схаменися, друже милий! —

Аж стогне Клим. — Немає сили,

Я намоловся досхочу…

Не силуй, братику, бо утечу!

— Нехай наш ворог утікає! —

Дем’ян товче своє. —

Он на весіллі тісно як буває,

А прийде старшина — і місто є…

Щоб вовка ми у лісі не боялись —

Голубчику, ковтни ти старшину! —

Мірошники зареготались.

— Для тебе, — каже Клим, — ковтну. —

І ще ум’яв один вареник.

— Ну, се вже, — каже, — побіденик,

Всі заставки запер,

Хоч хто не влізе вже тепер.

— А може, хоч звершечку ляже? —

Дем’ян йому лукаво каже,

Вареничок узяв

І на тарілочку поклав.

— Послухай, — каже Клим, — ти справді вже глузуєш!

Схотів, щоб я п’ятами накивав?.

— Тривай! — гуде Дем’ян. — Недобре шеретуєш! —

І хапнув Клима за рукав…

Схопився Клим і дременув із хати

І у Дем’яна годі гостювати.

І переказував Дем’ян, і сам просив,

А Клим і слухать не хотів.

Се байка вам, писаки,

Письменства рідного невдатні раки!

Не пхайте через лад тулеників своїх,

Коли не хочуть їх,

Коли, мовляв, дороги їм не гладять,

Бо часом і вони завадять

І одіб’ють мирян,

Як ті вареники, що пхав Дем’ян.