Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 49

День був похмурий та, однак, привітний.

Й лише надвечір дощик покропив…

Перед вікном хитається від вітру

Заквітчане гілля старезних слив.

Після дощу пелюстки забілили,

Неначе снігом, землю навкруги.

І квітів аромат, набравшись сили,

Вже втратив свої звичні береги.

Він стрімко так вливається в кімнату,

Через вікно потужно струменить…

А я пливу у хвилях аромату,

І щось у серці радісне бринить.