Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 64
В’яже весна теплий день перевеслами…
«Неначе потяг продзвеніла злива…»
ОглавлениеНеначе потяг продзвеніла злива
І у нічну помчала далину.
Зелений сад, весь мокрий і щасливий,
Святкує теплу зливу весняну.
Він потопає в цвіту ароматах,
Як у парфумах, що цей дощ розлив.
Весняна злива – це і справді свято
В найкращому з існуючих світів.
