Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 57

Вже відлунали великодні дзвони

І день новий лаштунки підніма.

Є особливі вічності закони,

Хоча для нас-бо вічності нема.

Усе таке мінливе, швидкоплинне,

День – лише іскра в полум’ї буття.

Цінуй його, бо він – єдиний вимір,

Яким ми визначаємо життя!

Бо лише він нам радість обіцяє,

Грайливу, щиру – наче цуценя…

А от для щастя все ж не вистачає

Завжди якогось одного лиш дня…