Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 60

Зацвіла знов на городі груша,

Вся немов облита молоком.

І лікує наболілу душу

Заметіль квітнева за вікном.

Незрівнянний аромат цвітіння

Відчувають, мабуть, всі світи.

У холодну пору, вже осінню,

Будуть груші в пам’яті цвісти.

А коли морозні заметілі

Вкриють снігом у садку гілки,

Буду думать, що летять то білі

З груш старих духмяні пелюстки.