Читать книгу Полювання на дрохв - Петро Лущик - Страница 10

– Послухайте, – сказав нарешті Бен Ллойд. – Де це ви навчилися так обманювати? У вашій розповіді просто немає за що зачепитися!

Він зі Стівеном Кларком вже другу годину вели допит Теда Стрепета. Той сидів посередині камери на табуретці, пригвинченій до підлоги і вже другу годину старався пояснити, що він не винен.

– Що ви у мене хочете?

– Єдине. За що ви вбили Марту Андрусяк і Ендрю Годинку? – запитав Кларк.

– Я їх не вбивав, – відповів Тед. – Я повернувся у будинок п’ять хвилин перед вами.

– Але ви їх знали?

– Так, я там жив п’ять днів.

– Добре, – сказав Бен. – Давайте спочатку. Чесно кажучи, я дечого не розумію. Хто ви такий?

– Магнітофон включений, – стомлено сказав Тед. – Проженіть назад. Ви мене вже питали.

– Ми самі знаємо, що нам робити, – перебив його чорношкірий Кларк. – Краще відповідай на запитання.

– Я Тед Стрепет. Родом з України. Навчаюся в Англії. Сюди приїхав двадцять восьмого червня. Літак компанії Пан Ам.

– Мета приїзду?

– Наукова.

– Конкретно?

– Ми збирали матеріали у Гарвардському університеті, які стосувалися історії України.

– Який період?

– Тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятий рік.

– Що далі?

– Сьогодні я поїхав купляти подарунки до завтрашнього дня.

– Чим?

– Мері Кіркбрайд викликала таксі.

– Номер? – поцікавився Кларк.

– Не пам’ятаю. Знаю лише, що на номері була цифра 18, – сказав Тед.

– Чому ви запам’ятали саме ці числа?

– Це мій день народження.

– Коли ви виїхали?

– Десь по дванадцятій.

– А повернулися?

– За п’ять хвилин перед вами. Зайшов у будинок, а там…

– Що ви робили так довго в Нью-Йорку? – запитав Бен Ллойд.

– Шукав подарунок, – якось безпорадно відповів Тед. – Шукав Андрієві, тобто Ендрю, атлас нагород сучасної України, він цікавиться… цікавився фалеристикою. Ніде не міг знайти, тому змушений був їхати на Брайтон-Біч. Там є все. Тому і запізнився.

Бен зітхнув.

– Сержант! – крикнув він, а коли у дверях появився поліцейський, сказав: – Відведіть його у камеру.

Тед Стрепет вийшов. Бен закурив і запитав:

– Як ти гадаєш, це зробив він?

– Навряд. Просто це турист, якому дуже не пощастило. Немає нічого: ні зброї, ні мотивів. Найімовірніше, він говорить правду.

– Але перевірити мусимо, – сказав Бен.

– Це безумовно. З чого почнемо?

– Знайди таксиста.

– У Нью-Йорку це неможливо, – відказав Стівен Кларк.

– Чому ж? Викликали таксі не з Манхеттена ж, а з найближчої компанії. А номери з цифрою вісімнадцять стоять не на кожній машині.

– А ти куди?

– На місце вбивства. Може, викопаю щось нове.

– Тебе підвести?

– А потім знову на тебе чекати? – усміхнувся Бен. – Я краще на своїй.

Лише о сьомій годині вечора Стівен Кларк повернувся в поліцейське управління. Бен був вже на місці.

– Що там у тебе? – запитав Ллойд.

– Я знайшов таксиста, – стомлено сказав Кларк. – Мед Беллоу. Тридцять шість років. Відмінний сім’янин. Афроамериканець. Возив нашого підозрюваного по всьому місту. Дійсно, були аж на Брайтон-Біч. Коли повернулися, не пам’ятає, але наступний виклик він отримав майже зразу ж, десь половину четвертої. А у тебе?

– Експерти кажуть, що смерть обох наступила десь між першою і другою, – сказав Ллойд.

– Тобто це не наш.

– Виходить, що так. Його просто підставили. Але чому? Який мотив вбивств? І де дівчина?

– Може, він нам скаже? Він же повинен щось сказати!

– А якщо ні?

– Відпустити ми його однаково повинні.

Тед Стрепет сидів у кутку камери, підібравши ноги. Біля протилежної стіни притулилися один до одного два негри і вовками дивилися на нього. Дві години тому вони вирішили відібрати у Теда все, що ще не забрала поліція, але отримали зовсім не те: Тед порозкидав їх по камері. Відтоді вони сиділи сумирно, боячись порушити думки Теда.

А вони були невеселі.

Хід подій зовсім не відповідав тому, на що сподівався Тед. Він не передбачив такого. І найважливіше було те, що невідомо хто зробив це. Хто дізнався про таємницю, відому тільки чоловікам їхньої родини? Ця, навіть не таємниця, а простий переказ, передавалася з покоління до покоління від батька до сина. Те, що він міг принести яку-небудь вигоду, не думав ніхто. Просто в центрі всього була стара стогривнева банкнота, випущена в 1918 році. І саме вона, за переказами, була ключем до величезного багатства. Крім неї у розпорядженні родини Стрепетів було два прізвища: Свирид Коростель і Задорожний. Якщо перша особа ніяких запитань не викликала, то щодо другої було навіть не зрозуміло, чи існував Задорожний насправді і чи мав він хоч якесь відношення до цієї банкноти.

Десь у сімдесятих роках вона якось загадково зникла. Про неї всі забули, аж поки наприкінці вісімдесятих малий Федя не надибав на неї на горищі. Банкнота служила закладкою книги, яку читав, але так і не дочитав батько. Зацікавлений незвичайними грошима, Федя став збирати старі грошові банкноти. Спочатку це було вряди-годи, а потім він захопився боністикою по-справжньому. Його колекція поповнювалася все новими зразками з різних країн світу. Були тут і рупії Індії, і бати Таїланду, і навіть ескудо Кабо-Верде. Але в центрі колекції була банкнота УНР.

Вже ставши дорослим, він дізнався про переказ, зв’язаний з цими ста гривнями. Саме він першим з родини висловив припущення, що Свирид Коростель сховав гроші якогось Задорожного, але не зміг передати пароль власнику. Банкнота – це був ключ. Сто – це комірка, номер банкноти – шифр. Це було однозначно. Залишалося таємницею, де знаходиться ця комірка.

Коли три роки тому йому пощастило потрапити у групу по обміну студентами, Федя попросив батька взяти банкноту із собою. Шансів, що йому пощастить щось знайти, майже не було, але Федю вже зацікавив сам пошук. Минулого року під час поїздки в Единбург йому вдалося вперше натрапити на слід. У Товаристві українців Шотландії йому порекомендували пошукати щастя в Лондоні.

Дорога пошуків привела його сюди, в Нью-Йорк. Телеграма, знайдена в Андрія Годинки, так його схвилювала, що він заледве не виказав себе. Вчора Тед нарешті розв’язав загадку. Залишалося лише знайти в Женеві банк Кука, і гроші будуть його.

І ось на другий день після цього Андрія і Марту вбивають, із сейфа забирають всі папери, Мері кудись зникає. Хто це міг бути? Як вони дізналися про його пошуки? І де, врешті, Мері?