Читать книгу Полювання на дрохв - Петро Лущик - Страница 9

Післязавтра був День незалежності, тому Мері вирішила присвятити третє липня підготовці до свята. Поки вона з пані Мартою поралися на кухні, а Годинка робив порядок у себе в кімнаті (господиня вже декілька разів нагадувала про неохайність його приміщення), Тед вирішив зробити американцям подарунок. Мері тайком викликала таксі, посадила Теда і наказала купити щось американсько-українське, що було б приємне пані Марті й Андрію.

Таксі зупинилося поблизу доріжки. Тед за звичкою хотів сісти поруч шофера, але таксист – негр середніх років – застережливо показав на заднє сидіння. Тед, знаючи звичаї ньюйорківців, не став сперечатися. Зручно вмостившись в салоні, сказав:

– Манхеттен!

Таксист кивнув головою, і автомобіль рушив.

До Манхеттена дісталися досить таки швидко, незважаючи на немалу відстань. Таксі вирулило на острів на півдні, в районі Грініч-Віллідж, цього нью-йоркського Монмартра. Таксист, який врешті розговорився, повідомив, що це найприємніший куточок Нью-Йорку. Тут живуть молоді художники, письменники, артисти, студенти. Тут дійсно, як на Монмартрі у Парижі чи Андріївському спуску у Києві, виставлені на продаж невеликі за розміром полотна. Художники з незалежним виглядом дивляться на перехожих, мовляв, це нічого, що сьогодні ми нікому невідомі, але хто знає, може завтра ми прославимось.

Чим далі на північ, тим богема поступалася місцем торгівлі. Менше ставало культури, зате більшало магазинів. Цього, зрештою, і було потрібно Теду. Він попросив зупинити недалеко від Центрального парку. В першому ж супермаркеті він купив подарунок пані Марті – яскраву хустку з вензелями. Проїхавши далі, в район Рокфеллер-центра, Тед зовсім несподівано для себе побачив недорогий срібний перстень із зеленим каменем. Заплативши продавцеві сімдесят доларів, Тед заховав подарунок в кишеню, щоб завчасно не побачила Мері.

З подарунком для Андрія вийшла заминка. Тед ще зранку вирішив купити Годинці альбом сучасних українських нагород. Саме такої книги в Андрія ще не було. Але потрібного подарунка ніде не було.

Це, врешті, набридло навіть таксистові.

– Знаєте що, містере, – сказав він, – поїдемо на Брайтон-Біч. Там є все.

– Добре, везіть на Брайтон-Біч.

У кварталі, заселеному російськими іммігрантами, дійсно було все. Не вистачало лише англійської мови. У першій же книгарні Тед натрапив на потрібну книгу. Без жалю розпрощавшись з двадцятьма доларами, він, нарешті, наказав везти себе додому.

Тед повернувся вже після третьої години. Переживаючи, що трохи затримався, він подякував шоферові і, навантажений покупками, відкрив двері. Його зустріла тиша. Що ж, він встигне проскочити у свою кімнату. Його, а особливо покупки, ніхто не побачить. Іти по м’якій оббивці коридору було легко і безшумно. Ось і двері Андрія. Головне, щоб він не вийшов. Двері виявилися прочиненими. Тед обережно заглянув у шпаринку. По підлозі валялися листки і книги. Всюди панував безлад.

Зовсім нічого не розуміючи, Тед прочинив двері і побачив таке, що заставило його похитнутися. Посередині кімнати на кріслі сидів зв’язаний Андрій Годинка. Його голова схилилася на закривавлені груди. Тед кинувся до друга і з жахом побачив, що горло було перерізане. Стрепет торкнувся обличчя. Вже холодне. Він підвівся, оглянувся. Всі книги лежали на підлозі, сейф відкритий і порожній.

– Мері! – крикнув Тед і кинувся з кімнати.

Кімната Мері виглядала не краще, але дівчини там не було. Тед став шукати кохану і в сусідній кімнаті натрапив на тіло пані Марти. Вона сиділа на плетеному кріслі з діркою в лобі.

Тед спустився на кухню і потрапив у суцільний дим. Святковий торт згорів повністю. Механічно він виключив плиту і включив витяжку. Одночасно з роботою двигуна почувся звук сирен. Тед вибіг у хол. Крізь вікно він бачив, як будинок оточують з десяток поліцейських машин. З них вискакували озброєні поліцейські і, ховаючись за прикриття, націлили зброю на нього, Теда.

– Ви оточені! – почулося через гучномовець. – Викиньте зброю і, піднявши руки, вийдіть з будинку!

Ситуація була безвихідною. Що-що, а такий поворот подій він не передбачив. Робити було нічого, і Тед, піднявши руки, покинув будинок.

Ой, як важко йти здаватися, коли на тебе націлені з десяток заряджених пістолетів, готових вистрілити в будь-який момент! Кожен крок давався з великим зусиллям, до того ж він міг бути останнім.

Враз хтось підбіг до нього, повалив на землю, заломив руки за спину. На зап’ястях дзенькнули наручники.

Поліцейські заворушилися. Одні залишилися прикривати, інші забігли у будинок, а двоє підняли Теда і повели до найближчої машини. Там стояло двоє цивільних. Один з них, білий, звернувся до колеги-негра:

– Стівене, зачитай йому його права.

– Ви маєте право мовчати. Все, що ви скажете, може бути використане проти вас у суді. Ви також маєте право на адвоката…