Читать книгу Полювання на дрохв - Петро Лущик - Страница 13

Він зареєструвався під іменем Майкла Дугласа (після того, як у книзі реєстрації побачив імена Джона Леннона і Рональда Рейгана). Готель відносився до подібних закладів третього сорту, але Тед не дуже переймався тим. Він приїхав до готелю Нью-Рошелла вже за північ і далі ранку затримуватися тут не збирався.

Події минулої доби зовсім змучили його, і Тед, заледве добравшись до номера, не роздягаючись завалився на ліжко й миттєво заснув.

Збудив його сигнал мобільного телефону. Тед важко відкрив неслухняні повіки, подивився на годинник. Шоста. Підніс телефон до вуха.

– Слухаю!

– Де ви, до чорта, поділися? – крізь гуркіт пробасив хтось.

– А куди ви спішите? Тільки шоста година!

– Чому ви від нас втекли?

– Я не люблю, коли за мною слідкують, – відказав Тед. – Ваші «шістки» дійсно виявилися «шістками». Не переживайте, ви отримаєте що шукаєте. Де дівчина?

– Поруч.

– Дайте їй трубку.

– А банкнота?

– Після розмови з нею.

– Добре, – згодилися там. – Ви порозмовляєте. Тільки не здумайте випитати місце перебування. Я відберу телефон – і все.

Там, на тому кінці, знову загуркотіло.

– Тед! – почувся голос Мері.

– Мері! – крикнув Стрепет. – У тебе все в порядку?

– Так. Мене не кривдять. Тед, це правда про гроші?

– Правда, Мері. Я винен перед тобою, але хотів розказати тобі все потім.

– Тед, бабуся й Андрій дійсно…

Далі він не почув. Натомість той самий бас продовжував:

– Як ви переконалися, ваша дама жива і здорова. А тепер про нашу справу. Нам потрібна банкнота. Де вона?

– Її у мене немає.

– Но-но, пане Стрепет. Не жартуйте з нами. Не забувайте, ваша дівчина у нас.

– Я не жартую. Я не такий дурень, щоб возити таку цінність з собою. Банкнота на вокзалі.

– Якому?

– А дівчина? – поцікавився Тед.

– Ми її відпустимо, як тільки отримаємо купюру.

– І я повинен вам вірити?

– А вам нічого іншого не залишається! Ви привозите нам купюру – ми віддаємо дівчину.

– Для цього потрібно летіти за океан. Банкнота лежить у камері схову у Шотландії. Залізничний вокзал Единбурга.

Співрозмовник вилаявся.

– Комірка? І код?

– А дівчина?

– Тут умови ставимо ми!

– А тепер послухай мене! – В голосі Теда почулися залізні нотки. – Тобі потрібен я, то не ховайся за бабську спідницю! Я повідомлю код тоді, коли впевнюся, що Мері жива і в безпеці. І не раніше. Якщо з нею щось станеться, то ти побачиш ці гроші не раніше, як над тобою закриється кришка. Все! Раніше вечора можеш не дзвонити. Я відключу телефон.

Тед перервав зв’язок.

Його поведінка була ризикованою, якщо проти нього виступали закінчені відморозки, але, з другої сторони, їм потрібна банкнота, яка давала шанс на збагачення, а ради цього можна було пожертвувати такою незручністю, як присутність небажаного свідка. Закінчуючи розмову у такому тоні, Тед Стрепет намагався вибити викрадачів із звичної колії. Судячи з усього, це йому частково вдалося. Зараз вони роздумують, що робити далі, і до вечора він має час.

Переживання посилили голод, і Тед вирішив поснідати. Бар походив на звичну забігайлівку, але Теда це не хвилювало. Він замовив звичний тут сніданок і відволікся від всього, лише час від часу поглядаючи на телевізор за спиною бармена.

Передавали новини CNN. Найбільше уваги приділялося святкуванню сьогоднішнього Дня незалежності. Було нецікаво, і Тед весь час переводив увагу від телевізора до тарілок з їжею. Новини переривалися погодою. Миловидна дикторка повідомила, що спека на всьому континенті протримається до кінці тижня, і лише в Канаді в Монреалі падає дощ, а на озері Сент-Франсіс гримить гроза.

Серед відвідувачів пройшов легкий шумок.

– Щасливі! – сказав сусід по столику. – От би нам сьогодні!

Тед застиг з піднесеною виделкою. Гроза! У слухавці гримів грім. Мері в Канаді! Монреаль. Озеро Сент-Франсіс. Стрепет залишив недоїдений сніданок і підійшов до бармена.

– Містер! У вас є карта Канади?

– Хочете втекти від спеки? – поцікавився бармен, протягуючи Теду великий атлас.

Стрепет відкрив атлас, знайшов південний схід. Озеро Сент-Франсіс лежало кілометрах ста від американського кордону і до нього було не менше шестисот кілометрів.

«До вечора встигну!» – подумав Тед Стрепет.

Він розплатився за сніданок, вийшов з бару. Сонце вже піднялося над дахами і вступило у свої права. Тед перетнув вулицю і сів у машину. Насамперед перерахував гроші. Майже тисяча. Вони пригодяться, хоч і тануть швидко. Поклав у бокову кишеню два паспорти й авіаквитки. Ще раз перевірив зброю і сховав під сидінням. В дорогу він готовий.

Тед завів «вольво». Набираючи швидкість, він виїхав на центральну вулицю, яка вела на північ, в Канаду.