Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 10

Я проведу червону паралель поміж кілками

До виноградних ліній той слід від літака,

До ванни абрикосових суцвіть не доберуть руками.

Тим більше до зірок примхливих естакад.

Дроти між щупалець лози? – невинні рудименти,

Стоїть у черзі дощ, десанти шле іржі.

Я кваплюся. Ростуть боргів проценти,

Ростуть захланності непрохані шаржі.

Трава горить – їй черга в крематорій,

І небо зім’яте – з яких ото картин?!

А хтось спокійно пише у конторі

За мороком мережаних гардин.

І лози стали б шлангами, пожежниками б стали,

А ти спостерігач, байдужий до пожеж.

Куди тобі до виноградної печалі,

Хіба її у сей момент збагнеш?!

І лози порозчиняні, ніщо не допоможуть,

Кричали б, може, на усі світи.

А я тоді дивитися не можу,

Коли з пожежі душу маєш ти.