Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 8

Твої старі твори загубилися,

Як оте череп’я віденських тарілок,

Котре виорав плуг за «межею боженою».

Ти за ними не жалієш так само,

Як за часом змарнілим

На ворочівських скалах.

Ти скарбів не придбав, як і творів Шухевича,

Коли стрінувся з ним на запорошенному стриху…

Ти поранив п’яту об осколок фарфору…

Ти душу поранив, коли цвинтарна глина

Забруднила пречистість таємничих відкасників.

О що, що ти не зробив?..

Що ти маєш зробити?

Відчаєно котишся дебрею,

Залишаючи патолоч

У травах свойого дитинства.