Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 9

Най живуть штрихи твої, майстре,

бродячого майстра.

Тебе не конфіскують… Я по рамена

секвестрований

в голубій грозі.

Лікування грязями ніколи не мав страх,

Та лікуюся світом не раз, а по кілька разів.

Що знаю в розіп’ятих струмках… нерозумну раду

Лаконічне небо… Скров’янілий сорочки рукав.

Як град капусту скалічу, а таке знано градом

І до чого його темперамент, то вдача стійка.

Планерую понад світом, неначе листочок з ільма

Кора, кориченька так,

Буденна ільмова кора.

Мариністка – береза.

То най буду березою… Не дендрарним

підстриженим

дивом.

На рабатках долі. Вона не собачкам сквер.

То я згоден на ваш справедливий секвестр.