Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 11

Не споюйтесь, буки, живицею,

Най не буде в житті так спрагло,

Задивляйтесь під вії глицеві,

Де любов помирає

нагло.

Помирає?

Може, грає?

Хтось програє.

Водограї?

Скрипкограї!

Ще не знаю…

Я із травами, з небом

роздвоєний,

А сутінки світлові —

пастками.

Воскресають для мене воїни,

Воскресають в цілому й частками…

Із ялини, з верховини,

З дивовижної бистрини

Вималювала днина

Темні контури

Людини.