Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 6

О, ти вмиротворенна пущо!

Як я не втямив твій розвій

Протягом місяця:

Це ж яворове пагіння зімкнулося в кроні,

Це птиці з’явилися в оперенні райському

І місяць вгніздивсь в сідловині зеленій.

Дев’ять місяців апатії…

Вони хаотично рухаються в Лету,

А Лета вже поруч, за автобусним склом…

Дванадцять ґаздинь примостилось на хорах.

Вони про щось піють на мотив коломийок.

І їх не заглушить дзвінкій свист електрички,

Котра швидкісно мчить в сутінкові тунелі.

Ґаздині на платформі розвели пересуди

Про повій та розлучення.

До вподоби це їм після блаженств

Розмальованих хорів…

Тебе ж пильнує регімент дітлашні;

Заштовхають невдаху? Поволочиться, може,

Всю свою дебрю спостерігати, як, нарешті,

Розвиваються бутони шипшини:

Він латиною дивно її називав,

Отак бовкнув і затявся,

Чомусь надовго затявся…