Читать книгу Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка - Страница 15

У стрільчасті вікна будівель старих

Устами тулиться весільна зелень.

А за чергою болів, великих, малих,

Самотужки собі вибивається серпень.

До стрільчастих вікон зруйнованих клінік

Зруйнованих болем людським, зубним.

Де замучений час циферблатів настінних —

Молода пацієнточка з чимось земним:

І жінку турбують не холодні щипці,

Їй ясна любов’ю підкріплює серпень

Та сповзає поволі на її щоці,

Невеликий терпéць, невеликий тéрпець.

А в поетових кучерях хитрий глум ворожильний,

Через вікна готичні я його впущу.

І запалений зуб дає сміх божевільний

На турнірні знамена молодого дощу.