Читать книгу Моя антологія світового сонета - Віктор Гриценко - Страница 16

Діброва-пустка, подруга печалі,

в цей час, коли пора коротких днів,

стоїть в чеканні з півночі вітрів,

які снігами засипають далі.

Вже кучері дубів сивіші сталі,

водночас з ними і поет сивів.

Сніг сиплеться з небесних рукавів

на квіти ті, що п’ють лиш води талі.

Про ці похмурі та короткі дні,

мов про кончину, думалось мені,

бо радість не прийшла журбі на зміну.

Бо холодніша від усіх моя зима,

й злостивий Євр мене сильніш дійма,

й немає вже надій на переміну.