Читать книгу Моя антологія світового сонета - Віктор Гриценко - Страница 5

Італіє, усіх племен царице,

де доблесті твої, де геній твій?

Кастильський хор[2] замовкнув – тож мерщій

над честю муз будь-хто тепер глумиться.

Не лаври вже в ціні, а багряниця,

бо нині зло прямує по прямій,

а з калитою всякий вже гордій,

бо голову пусту підмінює скарбниця.

В словесності пропав високий стиль -

давно утрачений для кращих з нас

(від тебе вже не ждуть чудес мистецтва!).

Журись зі мною – чайкою заквиль:

прихильна доля, люба, повсякчас

до тих, хто став опорою чернецтва…

На човнику каталась люба пані,

і спробуй швидшого знайти човна!

Й вражала безліччю пісень вона -

чи щебетав то соловій в гортані?

Куди причалить, я не знав зарані,

чекатиму, можливо, допізна,

бо серед дів земних така одна -

богині я зізнаюся в коханні.

Побачити й почути диво з див

не я один цим берегом ходив:

немов прочани, йшли до моря люди.

І прокидалися в душі моїй

слова, які сказати хочу їй,

які тепер лунають звідусюди.