Читать книгу Моя антологія світового сонета - Віктор Гриценко - Страница 2

Кокеток звабливі позори,

умілих вершників блискучий стрій,

човни на хвилях в далі голубій,

розмови про любов, пташині хори,

в ранковій тиші непорушні гори,

в ніч місячну раптовий сніговій,

рубіни на обручці золотій,

дзюрчання ручаю, лугів узори -

це тільки плями у густім тумані,

якщо мені всміхнеться люба пані,

краса якої вища похвали.

Коли надворі раптом вечір смеркне,

то перед Небом все земне померкне,

якщо ви теж закохані були…

Незримий був, володарко моя,

отой, хто серце стис мені рукою.

Що буде біль помічений тобою,

від страху онімів на хвильку я.

Кохання бог мав руки ратая:

сирійським лучником,що прагне бою,

безмовно він стояв переді мною -

лиш чувся свист стріли чи нагая.

Свою мольбу ти стримала вустами,

та я в ту мить навік позбувся тями -

тікав від тебе, наче гнався біс!…

І от я в колі тих, що мають долю

щодня вмирати від страшного болю

й життя топити у потоці сліз.