Читать книгу Моя антологія світового сонета - Віктор Гриценко - Страница 17

Ти та, якій недоля дар злощасний -

так чарівну красу – колись дала,

затаврувала, назбиравши зла,

німіти змусила рабиню власно.

Італіє, не будь така прекрасна,

стань сильною, як досі не була,

щоб всім, хто прагнув сонця і тепла,

від зустрічі з тобою стало жасно.

І не текли б тоді, як з гір вода,

сьогодні раті по альпійських схилах,

не напувала б По чужі стада,

бо ти відстояти свободу в силах.

Натомість ти воюєш проти брата,

бо й досі ще служебка супостата.