Читать книгу Моя антологія світового сонета - Віктор Гриценко - Страница 19

Життям приніс я радощі кому?

Хто пам’ятає друга-нелюдима?

Бреду життям з роками за плечима,

від сонечка ховаючись в пітьму.

А заховавшись, спокій де візьму?

Як тільки ніч – вже думка невтомима.

І не рятує від людей ця схима,

й самому важко…Знає Бог, чому…

Можливо, що споганив власну долю:

у вічі їй дививсь, немовби тать.

І рветься дух, щоб збавитись від болю,

але не шле Всевишній благодать:

щоб щось змінити, треба мати волю -

Любов і Щастя на шляху стоять!…

Душа у жмурки грається зі мною,

а розум бачить, що пошився в дурні,

але, страшко, не стане на котурни:

за щастя він не бідкався з ціною.

Обходжу будь-кого я стороною,

щоб не заводити дебати бурні.

Не завше супротивники культурні,

та їхню ницість поясняв нудьгою…

Думки німі під тяжкістю такою,

мені ж здалось: живу в часи блаженні,

якщо на мить страждання заспокою.

Щоб зберегти всі знахідки щоденні,

стискаю їх я владною рукою,

та тільки пустоту відчую в жмені…

Мов карб, у серці погляд ваш, сеньйоро,

та, хоч цей погляд славити я рад,

сонета красномовніший стократ

цей карб очей, дар Неба для актора.

Очей сонети – гнів чи непокора?

Таким, як я, немає в них пощад.

Та дане слово не візьму назад:

я – бик, що жде свого тореадора.

Я образ ваш на дереві різьблю,

цей вірш пишу і Господа молю,

щоб мій вогонь розплавив вашу твердь.

Про вас я думаю щодня й щомить,

заради вас готовий вічно жить

і через вас прийму за благо смерть…

Чужинські землі, синій безкрай моря…

За ними – рідний дім і отчий край,

йому не встиг сказати я «Прощай!»

і чи скажу: чужинська мова поряд…

Шукаю ліки від жури і горя:

не взнав путі назад, в душі – відчай!