Читать книгу Курячий бульйон для душі. 101 історія про кохання - Джек Кэнфилд - Страница 1

Крісті: Усім подобаються історії справжнього кохання, тому ми тішимося, що стали частиною родини «Курячого бульйону для душі» і взяли участь у створенні цієї чудової книжки зі справжніми історіями про любов. Для мене це не вперше – я вже розповідала в книжці «Курячий бульйон для дитячої душі 2» про те, як у дитинстві займалася спортом, а моя мама в книжці «Курячий бульйон для душі спортивних фанів» поділилася розповіддю про мою кар’єру у фігурному катанні.

Фігурне катання – це чудово, але справжнє кохання – ще краще! Зрештою, ми всі прагнемо любові й більшість із нас у певну мить життя отримує її. Нам із Бретом пощастило мати все це – чудову кар’єру, міцний шлюб і прекрасну родину. Але всього цього могло й не бути…

Брет: Ми познайомилися 1992 року на Олімпійських іграх у складі збірної США: я був у хокейній команді, а Крісті – у команді з фігурного катання. Того року вона виграла золоту медаль. Ненсі Керріган і Крісті були на зустрічі серед інших членів американської команди. Крісті на всіх нас справила незабутнє враження – вона була такою схвильованою й водночас щасливою, маючи можливість спостерігати за хокейною командою, гравцями і бути частиною всього, що відбувалося.

Крісті: Було близько двадцяти п’яти хокеїстів, і я навіть декого з них запам’ятала, але не Брета. Кілька років по тому ми знову зустрілися у Ванкувері, і він сказав мені, що ми раніше бачилися на Олімпійських іграх. Мені довелося переглянути фотографії, аби впевнитися, що він насправді був там.

Хокеїст був останнім зі спортсменів, із ким би я хотіла піти на побачення. Хокеїсти взагалі кардинально відрізняються від фігуристів. У дитинстві ми завжди змагалися з ними за місце на ковзанці.

Брет: Ми не були крутими.

Крісті: Була досить кумедна ситуація: коли ми познайомились удруге, поруч зі мною був один із моїх хореографів, і він сказав мені, що це той самий гарненький хлопець, який постійно спостерігав за мною. Я так збентежилася, наче повернулася назад у часі до початкової школи.

Ми зустрічалися протягом трьох років, а потім Брет мені освідчився. Тоді він грав за «Ванкувер Кенакс»1, а я жила на Території затоки Сан-Франциско2, тож на Різдво в нас було лише півтора дня, а точніше, лише сорок годин! Брет зателефонував мені і сказав, що пропустив рейс. Мене це зовсім не звеселило. У Ванкувері хурделило, автівка Брета зламалася, і не було жодних таксі, бо вони не були пристосовані до сильних снігопадів.

Брет: Ми святкували Різдво з родиною Крісті, тому я думав про приємний і спокійний Святвечір, коли ми з Крісті будемо лише вдвох і я зможу їй освідчитися. Але, коли я приїхав, виявилося, що Крісті запросила до нас свою сестру та її чоловіка. Ми з її сестрою відійшли, і я повідомив їй, що в мене в кишені обручка і що відразу після вечері вони з чоловіком мають піти.

Крісті: Він досі був пригнічений через те, що спізнився, тому деякий час я не могла усвідомити, що відбувається, а потім подумала: «Не роби цього лише через те, що я весь вечір така роздратована». Але потім ми піднялися на дах готелю «Марріотт» у центрі Сан-Франциско, з якого було видно все місто, і Брет освідчився мені. Звичайно, я сказала «так».

Наші батьки були в захваті від цієї ідеї, і ми вирішили влаштувати миле сімейне весілля на Гаваях. Моя велика родина традиційно відпочивала на Великому острові на Гаваях – 25―30 людей на курорті «Орчид Мауна Лані». Ми обожнювали це місце і думали, що нам удасться влаштувати тут маленьке весілля.

Ви можете здогадатися, що сталося насправді. Запрошеним гостям ми дали рік на роздуми, аби за цей час вони спланували свій сімейний відпочинок так, щоб він припадав на дату нашого весілля, і майже сто відсотків із них погодилися. На весілля приїхало понад триста гостей. Ми забронювали цілий готель. Це було дивовижно. Весілля перетворилося на п’ятиденне свято, бо гості приїхали раніше, і в суботу, коли відбувалася церемонія, усі вже знали одне одного.

Брет: На банкеті я здобув додаткові очки на свою користь, заспівавши нареченій пісню Боба Ділана «Make You Fell My Love». Потім у журналі «People» я побачив інтерв’ю Скотта Гамільтона3, у якому він зауважував, що кожна жінка на тому весіллі ридала під час мого виступу.

Крісті: Весілля ми відгуляли у 2000 році, а три роки по тому народилася Кеара, а двома роками пізніше – Емма. Наші донечки – найвеличніші досягнення. Та мить, коли ви стаєте батьками, ще дужче зближує вас і ще міцніше пов’язує одне з одним. Ви точніше усвідомлюєте цінності, які хочете прищепити у своїй родині. Ви також краще розумієте своїх власних батьків – нелегка ця батьківська робота!

Поки наш шлюб іще молодий, порівняно з багатьма іншими, ми відчуваємо спорідненість з історіями книжки «Курячий бульйон для душі», присвяченій справжньому коханню. Цікаво читати про те, як люди зустрічалися, освідчувалися й одружувалися, і згадувати про свої взаємини на відстані, а також власне весілля. Ми обожнюємо історії, написані досвідченими парами про те, як вони оберігають свій шлюб, не дають йому вицвісти і підтримують щирі стосунки.

Деякі історії дуже веселі, а від кількох розповідей ваші очі наповняться слізьми. У цій книзі кожен знай-де щось для себе, навіть чоловіки. Ми, дружини, знаємо, що ви потайки також обожнюєте чудові історії кохання, чи не так, Брете?

Брет: Так, кохана.

Крісті Ямагучі й Брет Гедікан