Читать книгу Курячий бульйон для душі. 101 історія про кохання - Джек Кэнфилд - Страница 7

Після розлучення я кілька років зустрічалася з напрочуд милим чоловіком, який усупереч цьому не міг узяти зобов’язання на себе бути зі мною і мати спільне майбутнє. Ми розходилися й сходилися безліч разів і зрештою наважилися поставити крапку в наших стосунках раз і назавжди. Це було нестерпно, але на той час найправильнішим, що ми могли зробити одне для одного.

Після розриву наших стосунків я відхрестилася від чоловіків. Я була матір’ю-одиначкою двох маленьких дітей і балансувала між повною зайнятістю на роботі й материнством. Це мені здебільшого вдавалося добре. Сильного бажання, щоб у моєму житті хтось опинився, у мене не було, хоча іноді я хотіла мати друга та коханця. Але з огляду на обставини простіше було не заводити його.

Весна 2001 року. Я вже шість років у складі ради директорів Американської кардіологічної асоціації. У межах своїх обов’язків я добровільно організовую щорічний благодійний бал. Шукати спонсорів і лоти для аукціону чомусь видавалося мені гламурнішим, ніж інші заходи обслуговування. І Господь мені свідок, гламуру в моєму житті матері-одиначки якраз і бракувало.

Оскільки це був мій останній строк в асоціації, я зі шкури пнулася, аби цей захід був найособливішим. Бал проходив у новому готелі в Діснейленді в Каліфорнії. Ми запросили грати на святкуванні Девіда Бенуа7, а аукціони приваблювали всіх наших гостей. Здається, моя лебедина пісня була виконана, але ввечері перед заходом я не могла перетравити думку, що знову відвідаю ще один бал без пари.

Я закінчила останнє завдання зі свого списку, обійняла свою керівницю і побажала комітету успіху. Керівниця, усвідомивши, що я не збираюся відвідувати бал, налякано подивилася на мене. Ще більше я здивувалася, коли ця витончена дама (їй було десь шістдесят із гаком) повідомила мені, що я поставлю її в незручне становище, якщо не прийду на бал. Я ніколи її такою не бачила, і невідомо, що сталося б, якби я почала сперечатися з нею. Я скривилася й вийшла з приміщення. Я гарячково почала набирати телефон няньки, сподіваючись, що хтось у такий пізній час зможе посидіти з дітьми. Отримавши згоду няньки, я попрямувала до торгівельного центру. Там я перерила всю стійку з сукнями, сумніваючись, що знайду щось для себе, і купила темно-синю сукню, коли охоронець уже почав зачиняти двері.

На четверту годину суботи я була вичавлена. Я намагалися тримати себе в руках, щохвилини дивлячись на годинник, бо нянька запізнювалася. За півгодини вона нарешті з’явилася, і я помчала на бал. Я залишила машину паркувальникові, забігла в готель і намагалася віднайти в натовпі керівницю. Я знайшла її у VIP-залі разом із кількома своїми колегами.

Після швидких обіймів я повідомила їй, що не залишуся на вечерю, але вона, здається, не звернула на це уваги. Керівниця передала мені келих шампанського й запитала мою думку стосовно столів для аукціону. Ми кілька хвилин розмовляли про роботу, а потім вона спитала, чи знайома я з Томом Бресліном. «Старий, огрядний, лисий кардіолог» – ось що спало мені на думку, бо подібні чоловіки часто відвідують такі заходи. Я відповіла, що не знайома, і тоді керівниця додала, що він удівець – його дружина померла від раку. Образ Тома в моїй голові постарішав ще на кілька років, і я подумала, чому це вона питає про нього? Вона, напевно, побачила цей вираз на моєму обличчі, бо запропонувала знайти її чоловіка Роджера. Я святкувала минуле Різдво разом із ними, тому тішилася, що він теж був тут.

Керівниця підійшла до компанії Роджера, а я відвернулася, щоб передати офіціантові свій келих. Коли я повернулася, то побачила навпроти одного з найпривабливіших чоловіків, яких я колись бачила. Я швидко відвела погляд і міцно обійняла Роджера. Він м’яко розвернув мене до всіх і запитав: «Ти знайома з Томом Бресліном?» «Старий, огрядний, лисий кардіолог» у моїй голові враз зник.

На мить я подумала, що можу знепритомніти. Не знаю, чи це затісна сукня, чи шампанське вдарило в голову, чи справді я могла зомліти, але, коли Том простягнув руку, аби потиснути мою, мені довелося нагадувати собі, як дихати.

Тоді ми розговорилися: про кар’єру, про життя, про кохання. Я поділилася з ним історією свого розлучення, а він розповів про те, як через рак утратив своє найбільше кохання після двадцяти одного року спільного подружнього життя. Я намагалася бути чуйною і співчутливо сказала:

– Я так рада, що ви прожили стільки багато чудових років, сповнених глибокого кохання.

І, на мій подив, він відповів:

– Так… але я хочу відчути подібне ще раз!

І тоді ми вдвох усвідомили, що зала для нас збезлюдніла, а ми були у власній бульбашці, яку створили своїми історіями, захопившись розмовою. Пролунав сигнал до вечері, і ми почали шукати наші місця. Ми швидко окинули поглядом столи і, жартівливо фліртуючи, попрямували до зали. Там цей привабливий чоловік провів мене до мого місця в кінці зали й пішов до столу генерального директора, бо він був його гостем.

Я занурилась у свій салат і розмірковувала над тим, що ж це щойно було, аж раптом щось упало мені в око і я підняла погляд. Через усю залу до мене прямував доктор Том Бреслін.

– Як вам ваше місце? – запитала я, знаючи, що стіл генерального був прямісінько навпроти сцени.

– Дивно, – відповів він, – здається, там немає місця для мене.

Я роззирнулася навколо свого стола й побачила кілька вільних місць. Я підвела погляд і подивилася в Томовіочі. Вони вразили мене своїм блиском. Я відсунула стілець, і Том, посміхаючись, сів коло мене. Решта вечора для нас обох зараз мов у тумані.

«Хіба тут повно люду? Я гадав, тут лише ми з тобою!»

Минуло вісім років, у нас троє спільних дітей, а ми й досі відчуваємо себе благословенними, що зустрілися в тій переповненій залі. Хоча моя керівниця зрештою і зізналася, що все підлаштувала, щось у нашій зустрічі було справді чарівним. Пізніше Том розповів мені, що його перше побачення з покійною дружиною Дженніфер було в Діснейворлді у Флориді. І тому це здається справді дивовижним, що в тій залі він знову віднайшов кохання – у «найщасливішому місці на землі».

Сейдж де Бекседон Бреслін