Читать книгу Курячий бульйон для душі. 101 історія про кохання - Джек Кэнфилд - Страница 20

Уявіть собі: худенький білявий дев’ятирічний хлопчик сидить на кухонному столику біля тарілки зі свіжоспеченим фігурним печивом, яке потрібно прикрасити. Його червона флісова піжама спереду притрушена борошном, кінчик носа також у муці. Сіро-зелені очі хлопчика серйозно дивляться на тарілку, оскільки він обдумує завдання, яке постало перед ним. Поруч на стільці стоїть його сестричка. Її піжама така ж, як і в братика, лише рожева. Рукави піжами заплямовані в червону і зелену цукрову глазур. Дівчинка дивиться на кулінарну розкіш перед собою, і її очі світяться. Її щічки, злегка вкриті ластовинням, також притрушені червоною і зеленою цукровою пудрою та різнокольоровими присипками, якими вони з братом прикрашають зірочки, дзвоники, дерева і фігурки Санта-Клауса.

Крихітна темноволоса жіночка керує цією кулінарною феєрією, метушиться між двома дітьми та допомагає їм. Скрізь розкидані прикраси.

Борошно кружляє в повітрі й осідає на столі, плиті й лінолеумі.

З кухні лине настільки привабливий аромат, що чоловік в окулярах у золотій оправі підходить до дверей, аби дізнатися, що за веселий і водночас брудний процес тут відбувається.

– Тату, – гукає його син, – поглянь, що ми робимо! Чоловік посміхається і підходить ближче, аби помилуватися печивом, щедро присипаним та прикрашеним – іноді занадто – різнокольоровими присипками. Він відбирає кілька скромно прикрашених штук, аби покуштувати їх, поки дочитуватиме газету у вітальні.

Але я забігаю наперед.

Повернімося на кілька тижнів раніше, коли спільні друзі покликали на вечерю жінку й чоловіка – бездітну вдову за тридцять і вдівця за сорок із двома маленькими дітьми. І хоча і він, і вона вже втратили надію знайти справжню половину в їхньому маленькому студентському містечку – включно з університетом, де вони навчалися, – обоє погодилися.

– Я маю повернутися додому до дев’ятої години, щоб закінчити перевірку творів, – сказала жінка перед вечерею.

– Я ненадовго. Потрібно вчасно вкласти дітей спати, – повідомив чоловік господині дому.

О пів на першу ночі жінка допомагала нести чоловікові його дочку, яка заснула, до його джипа. Його сонний син плентався поруч. «Він має намір подзвонити тобі», – сказали друзі жінці.

Минув день, другий. На третій день після обіду дзвінка так і не було. «Здається, він передумав», – із жалем подумала жінка, бо цей чоловік був тим, кого вона завжди прагнула.

Кілька годин по тому задзвонив телефон. Це був чоловік, який серед напруженого неспокійного розкладу зрештою знайшов час зателефонувати. Протягом години вони мило поговорили, а потім він запросив її на вечерю в місцевий італійський ресторан.

Вони приїхали до ресторану близько сьомої години й замовили по келиху вина, доки вивчали меню. Потім почали розмовляти, ніби в усьому всесвіті, а надто в ресторані нікого, окрім них, більше не було. Вони замовили їжу о пів на десяту. Відвідувачі ресторану змінювалися, доки чоловік і жінка не лишилися самі. На цю пору їхній офіціант уже попивав пиво за барною стійкою.

Коли чоловік із жінкою відволіклися від бесіди, то здивовано усвідомили, що інші столики були прибрані і в залі вже нікого не було. Хоча офіціант і запевняв їх, що вони можуть іще посидіти, але час було вже йти – на годиннику була вже перша ночі. Чоловікові їхати додому було далеченько, а з дітьми досі сиділа нянька. Коли він допомагав жінці вдягти пальто, його губи торкнулися її чола. Біля дверей її будинку він поцілував її по-справжньому.

Жінка ввійшла в дім, відчуваючи, що все навколо було наелектризоване. Хоча вона і кепкувала із закоханих людей, коли ті описували себе так, наче «пливуть на рожевих хмаринках», тепер це відбувалося з нею. Вона спробувала перевдягтися, але зрештою сіла на край ліжка, обмірковуючи події цього вечора.

Задзвонив її телефон. Це був чоловік, який заявив: «Мене ледве не заарештували, і все це через тебе!» Повертаючись додому, він був настільки заглиблений у свої думки, що його джип їхав посеред майже безлюдної магістралі. Поліцейський помітив цей дивний стиль водіння і зупинив автомобіль. Чоловік розповів патрульному, що повертався з дуже захопливого побачення, тож поліцейський поставився до нього співчутливо, хоча й був трохи здивований.

Наступного дня чоловік запропонував жінці приєднатися до нього з дітьми під час недільної вистави «Ернест рятує Різдво». Після обіду він запросив її до себе додому. Будинок був просторий, у колоніальному стилі, гарно умебльований, у сірих тонах, розташований у мальовничому місці, серед п’яти гектарів лук та лісів. Усе було настільки гармонійним, що жінку охопило справжнє блаженство. Їй хотілося співати й танцювати.

Після вечері в його будинку жінка запитала, чи можна їй спекти різдвяне печиво разом із його дітьми.

І тут починається перша сцена.

Чоловік знову з’являється у дверях і уважно вивчає сліди борошна на підлозі кухні.

– Тату, – каже дівчинка, – подивися на це печиво! Я зробила його для тебе!

Він підходить і дивиться на печиво, яке настільки вкрито присипкою і прикрасами, що ледве можна розгледіти форму Санта-Клауса. Хоча за дорослими стандартами таке печиво і неїстівне, але це мрія шестирічної дитини. Брови чоловіка здивовано вигинаються, а потім опускаються. Він повертається до дочки.

– Ти впевнена, що тут достатньо присипки? – питає він.

Вона хихикає.

– Хіба не гарно?

– Це шедевр. А ти так старанно прикрашала його, що, гадаю, і маєш його з’їсти.

Одразу ж у склянках з’являється молоко. Багато печива з’їдають, і ще чимало лишається на потім. Коли настає час укладатися в ліжко, діти миються і перевдягаються в чисті піжами. Поки жінка прибирає на кухні, чоловік читає дітям на сон. Пізніше дорослі усамітнюються у вітальні, де в каміні танцює вогонь. Вино в келихах, чоловік і жінка п’ють за успішний вечір.

– Це вперше в житті вони пекли печиво, – каже чоловік жінці, яка лежить поруч на дивані. – Коли померла їхня мама, вони були ще зовсім малі.

Обійнявшись, вони розмовляють – або мовчать, – доки вогонь не починає жевріти.

Після двадцяти років шлюбу мій чоловік і досі вважає, що його підставили: ніби я знала, що, аби привабити його, маю лише приготувати різдвяне печиво разом із його дітьми. Таке радісне заняття спричинило святкову атмосферу, і він зрозумів, що я – жінка, про яку він мріяв, а його важкі роки батька-одинака скінчилися. Усе, що він міг зробити, – це щиро закохатися в мене. А я в нього. Решта, як-то кажуть, історія.

Кетрін Ґроу