Читать книгу Курячий бульйон для душі. 101 історія про кохання - Джек Кэнфилд - Страница 9

Я мріяла про захопливу роботу. Звичайно, мені до того ж потрібно було сплачувати рахунки. Але гроші для мене не були на першому місці, відколи я почала працювати касиром квиткової каси в «Midway Airlines». Коли згадали про безкоштовні польоти та проходки для друзів, я відразу погодилася. Навіть не спитала про оплату. Мені було байдуже.

За два дні до мого першого робочого дня я зателефонувала до компанії, щоб уточнити деякі деталі, про які на співбесіді не могла запитати.

– А ця робота прикольна?

– Е-е-е, мабуть, так, – відповів мені спантеличений чоловічий голос.

– Добре, – сказала я. – Я починаю в середу. А які в мене колеги?

– Ну, здебільшого це чоловіки, переважно до тридцяти років, окрім шефині й кількох операторів з опрацювання багажу. Хоча робота не дуже напружена.

– Чудово. Тоді побачимося. До речі, як тебе звати?

– Крейг, – відповів він. – Крейг Фейс.

У середу я з’явилася в штанах кольору хакі й футболці з логотипом компанії. Я отримала бейдж, заповнила документи, а потім моя шефиня Ріц познайомила мене з колегами.

– Твоїм куратором спочатку буде Крейг, – сказала вона. – Ходи за ним слідом і дивися, як він реєструє пасажирів.

Я відразу згадала це ім’я. З цим чоловіком я розмовляла по телефону. І про всяк випадок, якщо він забув, я знову відрекомендувалася.

– Я пам’ятаю тебе, – соромлячись, відповів він. – Це ти хотіла знати, чи прикольна ця робота.

– Винна! – засміялася я.

– Поки що це не прикольна частина, але зачекай, доки ми почнемо зустрічати літаки.

Наступні кілька годин я спостерігала, як Крейг бронює і віддає квитки й допомагає пасажирам із втраченим багажем. Я дізналася, що аеропорт має тризначний код, що є список заборонених речей та інструкція реєстрації багажу.

Було цікаво, але не зовсім «прикольно».

«Midway Airlines» – маленька авіакомпанія, тому ми також відповідали за зустріч літаків, скеровуючи їхню посадку і вивантажуючи багаж. Це було наступним, що я мала дізнатися.

– Ходімо, – сказав Крейг, – потрібно дістатися злітної смуги, доки не прибув РРПЛ.

– Що таке РРПЛ? – запитала я.

– Це тип літака. Регіональний реактивний пасажирський літак.

Ми попрямували через термінал, і Крейг дав мені захисні навушники. Я не зрозуміла, навіщо вони мені потрібні, але про всяк випадок повісила їх собі на шию.

Опинившись на свіжому повітрі, ми з Крейгом сіли на візок для багажу й чекали на свій літак. І я почала відчувати, що це справді прикольно. Я відчувала приплив адреналіну, просто спостерігаючи, як літак сідає на злітно-посадкову смугу.

Потім я спостерігала, як Крейг скеровував літак до місця висадження пасажирів. Він простягав свої засмаглі руки, а в його світло-каштановому волоссі грало сонце. Він виглядав дивовижно гарним, і я усвідомила, що витріщаюся на нього.

Також я зрозуміла, що мені потрібно вдягти навушники. Коли літак наближався, реактивні двигуни оглушували.

Ми з Крейгом (та іншими колегами) пропрацювали в аеропорту близько тижня. Потім наша шефиня сказала, що направляє мене на навчання до Ралі10.

– Поїдете ви з Крейгом, – сказала вона. – Ви почали роботу приблизно одночасно, тому це має спрацювати.

І це таки спрацювало. Протягом двох тижнів ми з Крейгом удень ходили на заняття, а ввечері відвідували ресторани. Ми обійшли кожен заклад, що був поблизу від МАРДу (Міжнародного аеропорту Ралі-Дарем), і до ранку розмовляли та сміялися.

Коли навчання скінчилося, я засмутилася. Ми з Крейгом так добре пізнали одне одного, і я була в захваті від його дотепних коментарів та невимушеної поведінки. Це був чудовий час.

Але, коли я повернулася додому, робота здавалася мені не такою захопливою, як раніше. На злітній смузі було душно, пасажири грубіянили, і мені дуже рідко випадала зміна з Крейгом. За кілька тижнів я звільнилася.

Деяким речам просто не судилося бути, як-от тій роботі. Якийсь час вона здавалася прикольною, але мені треба було серйозніше поставитися до свого життя. Потрібно було повернутися до коледжу й отримати диплом.

Я вступила до літнього класу й зосередилася на навчанні, хоч і не відмовилася від веселощів. Я відпочивала на вихідних і слухала місцеві гурти зі своїми друзями та однокурсниками. І зустрічалася з Крейгом.

Не впевнена, чи вірю я, що на все в житті є причина. Але я вірю, що деякі речі потрібно зробити. Вірю, що мені потрібно було влаштуватися на роботу до «Midway Airlines», бо як інакше я зустріла б свого майбутнього чоловіка?

Ми з Крейгом разом уже дев’ять років, і п’ять із них одружені. З роками в нас накопичилося багато спогадів, але одні з найзахопливіших – це ті два тижні навчання в Ралі.

«Робота, може, і не прикольна, але переваги чудові!»

І йому досі подобається підколювати мене, згадуючи нашу першу розмову.

– Досі не можу повірити, що ти насправді зателефонувала на роботу, щоб запитати, чи прикольна вона, – жартує він.

– Знаю, це трохи по-дурному з мого боку. Але принаймні я знала, чого шукаю.

– Я також, – переконує він.

– Справді?

– Так. І я її знайшов.

Мелісса Фейс