Читать книгу Курячий бульйон для душі. 101 історія про кохання - Джек Кэнфилд - Страница 17

– Я не хочу ні з ким зустрічатися. У мене чудове життя. Чоловік лише все заплутає. До того ж чи не думаєш ти, якщо Бог схоче, аби я вийшла заміж, то пошле мені саме ту людину в саме той час?

Моя подруга скептично дивилася на мене крізь пару від чашки з капучино.

– Тобі коли-небудь спадало на думку, – запитала вона, – що Бог хоче, аби ти шукала ту людину? Звісно, у тебе є кар’єра вчителя, будинок, біглі15 і незалежність. Можливо, гарні стосунки додадуть іще розкоші у твоє чудове життя.

Я закарбувала цей вислів глибоко у своїй пам’яті. Кілька наступних тижнів я час від часу згадувала його, вивчала й молилася про це. Одного дня під час цього ритуалу я помітила, що слова моєї подруги пустили коріння в моїй душі й поширилися, як м’ята в саду, отже, ігнорувати їх більше не можна було. Я згадала про Авраама. У Біблії говорилося, що він послав свого слугу на пошуки дружини для свого сина, Ісаака. Авраам не сидів склавши руки і не чекав, доки у двері його намету постукає молодиця. Його план передбачав обдумані дії.

– Гаразд, Господи, – взялася благати я, – якщо ти хочеш, аби я шукала чоловіка, то скажи мені, будь ласка, де і як розпочати пошуки, бо я припускаю, що бари, нічні клуби – не твої улюблені місця.

Повернімося в 1970 рік. Мені було шістнадцять, і в усьому, що стосується флірту й побачень, я була геть нетямуща. Єдиною порадою від мами стосовно хлопців було: «Ніколи не дзвони хлопцеві по телефону! Ти ж не хочеш, аби він думав, що ти нестійка?»

Нестійка, як що? Як драбина?

Хоча я й не була згодна зі своєю мамою, але до її поради все-таки прислухалася. Настала нова ера. Мантра 60-х про вільне кохання досі виникала в дискотечному середовищі; жінки палили свої бюстгальтери в багаттях четвертого розміру; а сигарети «Вірджинія Слімс» проголошували: «Ми стали ще довші, крихітко». А я сиділа, застигла в часі, зі своїм рожевим телефоном принцеси й чекала, доки зателефонує принц. Протизаплідні пігулки дали жінкам свободу, але я вважаю, що свободу насправді дав мікрочип. Мама казала мені не телефонувати хлопцеві, але ж про імейл вона ніколи нічого не казала.

Тепер швидко повернімося у двадцять перше століття. Саме тут почалися мої пригоди з онлайн-знайомствами, де можна ініціювати знайомство незалежно від того, якої ти статі. Я вирішила, що не сидітиму перед рожевим комп’ютером принцеси, доки на електронній пошті не з’явиться іконка: «У вас є повідомлення!» Я вирішила: коли натраплю на привабливу анкету, то без жодних сумнівів перша надішлю імейл. Анонімність кіберпростору дала мені можливість спілкуватися з людьми, не розкриваючи свого імені чи адреси, доки я не відчую себе комфортно, якщо й узагалі доведеться їх розкривати.

Я почала спілкування, одночасно збуджена та налякана цією добровільною подорожжю. Іноді після того, як я ініціювала знайомство, мій перший імейл був і останнім. Це дало мені уявлення про фактори ризику, який чоловіки відчували на собі мільярди років. Це невесело. Однак, усвідомивши ці ризики, я натрапила на кількох цікавих людей, і це пояснювало, чому я ніколи не зустрічалася на першому побаченні за обідом. Мені потрібно було бути впевненою, що я зможу швидко відступити, якщо нам не буде про що розмовляти або якщо він захоче весь вечір обговорювати свою пристрасть до голих мотоперегонів на Алясці. З цих причин і тому, що люблю гарну каву, я вирішила для перших побачень обрати кав’ярні. Проте спочатку я встановила деякі правила. Навіть незначний натяк про колишню дружину, дружину, яка живе окремо, або про підлого адвоката дружини були підставами для того, щоб я замовила каву із собою і пішла геть.

Я зустрічала безліч чоловіків, які, здавалося, могли говорити лише про свої зруйновані шлюби та дітейпоганців. У цих чоловіків було стільки емоційного багажу, що вони мали б найняти власного носія. Такі люди були подібні, але я стикалася також із неймовірними диваками. Візьмімо, наприклад, чоловіка, який зателефонував мені після недовгого онлайн-спілкування. Упродовж нашої розмови я зауважила, що мене вразила його байдужість до різниці у віці між нами – я була старша за нього. Він відповів: «О, це мене заводить. До того ж те, що ти вчителька, – доволі виграшна ситуація. Знаєш, ти наче хтива старша вчителька». Я пробурмотіла, що мені потрібно перевірити роботи своїх учнів, і поклала слухавку. Мені відразу ж захотілося прийняти душ.

Інший чоловік, побачивши два дерев’яні контейнери з прахом моїх померлих песиків, заявив, що я є членом сатанинської секти поклоніння тваринам. Також він додав, що я не можу однаково любити тварин і людей, тож маю обирати. І я зробила свій вибір. Я зі своїми біглями помахала йому на прощання, і він поїхав.

Одного дня я натрапила на анкету і фотографії чоловіка, із яким, мені здавалося, я маю багато спільного, тож я надіслала йому імейл. За п’ять хвилин я отримала відповідь, у якій він зазначив, що хоч я й «доволі мила», але, на жаль, для нього занизька. (Мій зріст – метр шістдесят два.) Той чоловік був високим, а жінка його мрії мала бути принаймні метр сімдесят. Мені здалося це настільки абсурдним, що я вирішила відповісти йому. На цей час мій сарказм уже працював на повну. «Ти здався мені професіоналом, тож я здивована, що тебе турбує настільки тривіальне питання, як зріст. Мабуть, у тебе самого дуже багато недоліків, адже ти такий високий». Скажу лише, що він відповів такою тирадою, яка могла б конкурувати з промовою Муссоліні з балкона.

Щодо фізичних якостей: добре роздивитися в онлайні чиюсь зовнішність було неможливо. Деякі фото були розмиті, на інших була зображена лише половина обличчя, а решта світлин була настільки похмурою, ніби їх робили перед входом у кімнату, у якій виконують смертний вирок. З іншого боку, я бачила фото чоловіків із випнутими біцепсами, кубиками пресу і густим волоссям, які пізніше виявлялися копіями Джорджа Констанца16. Мені хотілося сказати цим чоловікам: якщо ви вже в зрілому віці й у вас зникло волосся – на ці зміни потрібно дивитися як на ознаки досвіду й мудрості, а не намагатися розпочати стосунки під фальшивими анкетами. До того ж мені хотілося кричати: «Будь ласочка, не зачісуйте волосся на залисину! Від цього ви не виглядаєте молодшими!»

Незважаючи на такий досвід, я тішуся, що розпочала цю пригоду онлайн-знайомства. Я випила багато кави, але зазвичай це була лише пінка на капучино. У червні 2007-го я побачила анкету чоловіка, який був відданим християнином, жив лише за п’ятнадцять миль від мене і ніколи не був одружений. Заінтригована, я вже збиралася надіслати йому імейл, але, поклавши пальці на клавіатуру, побачила це. Йому було сорок п’ять, а мені п’ятдесят три. Цілих вісім років простяглося між нами. З досвіду я знала, що чоловікам під п’ятдесят зазвичай не цікаві жінки, які перетнули цю лінію. Я вирішила не розчаровуватися й не написала йому.

Два дні по тому я отримала імейл. Відкривши скриньку, я здивувалася. «Це ж він! – вигукнула я, хоча, крім моїх собак і Господа, ніхто мене не чув. – Це той неодружений-сорокап’ятирічний-християнин-за-п’ятнадцять-миль-відмене!» Я відповіла йому, і наше листування розпочалося, потім додалися телефонні розмови. За тиждень до закінчення моєї підписки на сайті знайомств (я вирішила її не подовжувати), 30 липня 2007 року, ми зустрілися, домовившись випити лате з булочками. Ми без проблем упізнали одне одного, тому що обоє викладали свої фотографії. Ми проговорили кілька годин і вирішили зустрітися знову, потім знову і ще раз знову. Ми повільно пізнавали одне одного й ставали друзями. Мене вразила його доброта, повага, з якою він до мене ставився, а також те, що йому подобалися мої песики. Ми мали спільні інтереси й поблажливо ставилися до того, що нас відрізняло.

На Різдво 2008 року він освідчився мені, а 4 квітня 2009 ми одружилися.

Усе це сталося завдяки тому, що ми вирішили вийти за межі звичного і традиційного, довірилися Господеві й ризикнули пройтися оптоволоконним кабелем онлайн-побачень, на відстані безлічі гігабайтів від мого рожевого телефону принцеси.

Лорель Гаусмен