Читать книгу Курячий бульйон для душі. 101 історія про кохання - Джек Кэнфилд - Страница 14

Бліц-знайомства здаються цікавими, принаймні теоретично. Ти записуєшся на побачення, сплачуєш певну суму – меншу, ніж можна витратити в ресторані на вечерю на двох (у справжньому ресторані, а не у віконці обслуговування фаст-фуду). Потім ти приходиш на заздалегідь призначене місце – у кав’ярню або в бар – і граєш у гру «Стільчики».

Її особливість полягає ось у чому: щоразу, коли зупиняється музика, ти знайомишся з новою людиною. І тоді починається побачення.

Прочитавши кілька статей про бліц-знайомства, я захотіла дізнатися про них трохи більше. Не те щоб я насправді хотіла піти на таке побачення, мені просто було цікаво. Гаразд, більше, ніж цікаво, мене приваблювала така можливість.

Отож, я зайшла на сайт однієї компанії, яка влаштовувала бліц-знайомства. Ця індустрія швидко зростала насамперед через те, що «жаб було забагато, а бальзаму для губ замало». Звичайно, компанія сформулювала це дипломатичніше.

Згідно з інформацією на сайті, люди цікавляться бліц-знайомствами, бо це швидко і дешевше, аніж послуги шлюбного агентства, і безпечніше, бо можна самій вирішити, з ким знайомитися. У безпечному місці ти знайомишся з містером або міс Імовірність, але пара виникає лише тоді, коли обоє учасники повідомляють, що зацікавилися одне одним. У цьому разі агентство надає контактні телефони, а потім усе залежить від тебе.

Коштує ця послуга 49 доларів і передбачає дев’ять побачень плюс кава і десерт. Недешево, але, якщо десерт справді смачнючий і шоколадний, – це того варте.

Я читала далі. Ця компанія пропонувала «заходи» для чотирьох різних вікових груп. Найпопулярнішою була група від 25 до 35 років. Запрошення на їхні наступні дві зустрічі були майже розпродані. Також були групи від 30 до 40, від 35 до 45 і 42 з плюсом.

Це навело мене на цікаву думку. Мені слід записатися, вказавши власний вік чи вік чоловіка, з яким я хочу познайомитися? Я так багато чула про стосунки між палкими літніми пані та молодшими від них чоловіками, що відчула спокусу скинути рік чи два і чкурнути до групи від 35 до 45. А якщо не забуду випити ліки і в барі буде темно, то й до групи від 30 до 40.

А може, мені слід знехтувати правилами нашої культури, яка підтримує культ молоді, і гордо записатися в групу 42 з плюсом, сподіваючись, що там на мене чекає ввічливий та імпозантний чоловік, із посивілими скронями і сідницями, як у тридцятирічного хлопця. Так, ніщо людське мені не чуже.

Хоча з моєю вдачею в категорії 42 з плюсом будуть лише дідусі десь близько дев’яноста років, які прийшли, щоб знайти молодших від себе.

Процес простий. Ти з’являєшся у відведеному місці й отримуєш бедж з іменем, першою літерою прізвища та власним номером, а також секретну картку для відповідей, якщо ти захочеш із кимось зустрітися знову. До речі, якщо тобі забракне слів – скористайся списком фраз, якими можна почати розмову, і все піде як помащене.

Жінки сідають за маленький столик на двох (кожна за свій), і приблизно що дев’ять хвилин до них підсідає новий містер Імовірність і починає теревенити. Організатори подають сигнал, і чоловіки змінюються. Дев’ять хвилин? З одними чоловіками вони видаються вічністю, а з іншими – миттю. Але ж це бліц-знайомства, то ж усі побачення – короткі.

Мені не дуже зрозуміла ця система зі столами. Чому чоловіки мають кружляти, а жінки – сидіти й чекати, доки їх оберуть? Якщо в тебе довге волосся, пухкі червоні губи й пишні груди, очевидно, тебе оберуть. А щодо решти? Раптом ніхто не підсяде? Ти зможеш підвестися і притягти собі когось? Чи витягнеш книжку і вдаватимеш, ніби помилково забрела на цю зустріч?

Навіть якщо до тебе не підсів містер Той Самий – не все втрачено. Організатори дозволяють підійти до чоловіка, який тобі сподобався, під час перерви або після заходу. Але пам’ятайте: переслідування – це злочин.

Востаннє я була на побаченні, коли потонув справжній «Титанік» – не в кінофільмі. Тому я дедалі більше цікавилася бліц-знайомствами. Не хочу говорити «була у відчаї» – це жахливо. Я вже дістала свою кредитку й збиралася заповнити електронну форму, коли раптом щось помітила. Маленьким шрифтом було написано, що за кожного чоловіка, якого зареєструєш, організатори надають знижку в 10 доларів. Тобто якщо я приведу п’ятьох чоловіків, то взагалі можу не платити. Навпаки, мені ще й дадуть долар.

Дзвоники в моїй голові почали стихати. По-перше, якби я знала п’ятьох самотніх чоловіків, яких не соромно було б привести на подібний захід, то хіба потрібні були б мені ці бліц-знайомства взагалі? По-друге, стало зрозуміло, що співвідношення чоловіків і жінок не на мою користь.

Проте наперед ніколи не знаєш, що станеться. Можливо, за чашкою кави мені зустрінеться містер Не Зовсім Той або принаймні містер Не Зовсім Бридкий у Тьмяному Світлі. З іншого боку, за 49 доларів можна купити півтора пакунка корму для котів, якого Томасові вистачить на цілий місяць. І доки в цьому будинку я єдина маю великий палець, щоб відкрити котячу консерву, я знаю, що він ніколи мене не покине.

Отже, мій вибір звівся до того, чи годувати мені одного великого, товстого, не дуже розумного рудого смугастого кота, чи отримати шанс зустріти містера Того Самого. Кіт або чоловік? Чоловік або кіт? Що ж, усе просто.

Томасе, ходи сюди. Час почухати тобі животик. Ти мій розумнику.

Гаррієт Купер