Читать книгу Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Эллрой - Страница 11

– Якщо справа дійде до Великого Журі, то ти не викрутишся. Але ми з прокурором постараємося, аби до цього не дійшло.

Джек подумки порахував, наскільки сильно він прислужився Еллісові Лоу. На його кампанію за допомогою Міллера Стентона та команди «Жетону Честі» вдалося збити понад шістнадцять штук баксів. Він особисто прищучив Бретта Чейза, пригрозивши оприлюднити документи про його збочені схильності. Макс Пелтц також не поскупився – за вказівкою Лоу з нього було знято всі питання стосовно податків. Та й Купідон із Джека вийшов незлецький – сьогодні у Лоу побачення із перебірливою Джоан Морроу.

– Еллісе, моя б воля – я б хотів взагалі не давати свідчень. Але завтра мене допитують у Відділі внутрішніх розслідувань, і схоже на те, що без суду таки не обійдеться. Тому зроби що-небудь, будь ласка.

Лоу задумливо крутив пальцями свій університетський ланцюжок:

– Джеку, затриманий напав на тебе, ти адекватно захищався. Які до тебе питання? Але ти в той же час – особа доволі публічна, і, за попередніми показаннями, отриманими від адвокатів позивачів, четверо з постраждалих тебе впізнали. Тому тобі таки доведеться виступити перед судом. Цього тобі не уникнути.

– Я просто хотів все це з тобою обговорити! Але якщо ти думаєш, що я буду стучати на своїх хлопців із відділка – повір, у мене раптово станеться напад амнезії. Comprende,[4] пане прокуроре?

Лоу перехилився до нього через стіл.

– Не треба сваритися – ми чудово спрацювалися. Турбуватися треба офіцерам Венделлові Вайту та Діку Стенсленду, але не тобі. До речі, до мене дійшли чутки, що в тебе з’явилася нова подружка?

– Не зрозумів. Це розповіла Джоан Морроу?

– Так, і вона, чесно кажучи, цього не схвалює, як і її батьки. Ти на п’ятнадцять років старший за Карен, та й минуле у тебе нечисте.

Кедді, лижний інструктор, який виріс у сиротинці, навчився, як вгодити багатіям.

– І Джоан не розповіла більше ніяких подробиць?

– Тільки те, що дівчинка втріскалася у тебе по самі вуха і свято вірить у все, що читала в газетних вирізках. Я запевнив Джоан, що газети не можуть брехати. Карен розповідала сестрі, що поки що ти поводишся як справжній джентльмен, – і мені в це, чесно кажучи, повірити дуже важко.

– Сподіваюся, сьогодні ввечері все буде інакше. Сьогодні після нашого скромного подвійного побачення ми поїдемо із Карен на вечірку «Жетона честі», а потім нарешті десь усамітнимося.

Лоу покрутив у пальцях ланцюжок.

– Джеку, а скажи-но, Джоан тільки розігрує з себе нечіпаху чи за нею справді впадають орди чоловіків?

Джек задумливо повертів у пальцях ножа.

– Скажімо так: вона користується популярністю, але всі ці історії про кінозірок – плітки. Так що не вішай носа. – Про кінозірок?

– Брехня, Еллісе. Красиві історії, але цілком вигадані.

– Гаразд, Джеку. Дякую, що погодився зустрітися сьогодні. Упевнений, що ви з Карен допоможете нам із Джоан проламати цей лід у стосунках.

– Що ж, не гаймо часу.

Жінки чекали в окремому кабінеті в ресторані «Дон Бічкомбер».

– Елліс Лоу, Карен Морроу та Джоан Морроу, – відрекомендував їх одне одному Джек. – Елліс та Джоан – прекрасна пара, чи не так, Карен?

– Привіт, – сказала Карен, навіть не подаючи руки.

Це вже шосте їх побачення, однак усе, що вона дозволила, – поцілунок у щічку на прощання.

Лоу сів поруч із Джоан; Джоан взялася уважно його розглядати, шукаючи в обличчі ознаки єврейства.

– Ми з Елісом вже стали друзями по телефону. Чи не так?

– Точно, – промовив Лоу своїм відпрацьованим у судах баритоном.

Джоан допила свій келих.

– А звідки ви з Еллісом одне одного знаєте? Хіба ж прокуратура і поліція співпрацюють настільки тісно?

Джек ледве притлумив у собі смішок і фразу: «Я просто в єврейчика на побігеньках».

– Ми разом розслідуємо злочини. Я знаходжу докази, а Елліс висуває звинувачення.

З’явився офіціант. Джоан замовила пунш «Островитянин», Джек попросив кави, Лоу забажав мартіні «Біфітер». Карен мовчки накрила свій келих долонею.

– А мені здавалося, що після «Кривавого Різдва» між прокуратурою та копами непрості стосунки. Ні?

– Звичайно, ні, – швидко відповів Лоу. – Співробітники поліції охоче співпрацюють із нами, бо так само хочуть, аби зловмисників було покарано належним чином. Правда, Джеку?

– Звичайно. Те, що сталося – справжня ганьба для поліції Лос-Анджелеса.

Офіціант приніс напої – і Джоан влила в себе пунш за три великих ковтки.

– Ти ж там був, Джеку, правда? Тато каже, що відтоді, як від тебе пішла друга дружина, ти не пропускаєш гулянок на Святвечір у відділку.

– Джоані! – перебила її Карен.

– Так, я там був, – відповів Джек.

– І звісно ж, завдав пару справедливих ударів?

– А більше мені робити нема чого, як у таке лайно лізти. Вони того не варті.

– У тому сенсі, що після цього про тебе навряд чи написали б героїчну статтю в газеті?

– Джоані, заспокойся. Ти напилася.

Лоу нервово схопився за краватку; Карен взяла в руки попільничку. Джоан голосно досьорбала свій пунш.

– Ай, ці тверезюки завжди такі нудні й правильні. А що, сержанте, на гульки у відділок ти почав ходити після того, як тебе покинула твоя перша дружина?

– Ах ти ж сучко! – стиснула Карен попільничку, аж побіліли пальці.

Джоан розреготалася.

– Якщо ти шукаєш собі копа-героя, то рекомендую тобі хлопця на ім’я Екслі. Він принаймні ризикував своїм життям за цю державу. Звичайно, Джек – красунчик і лапочка, але хіба ж ти не бачиш, який він насправді?

Карен жбурнула в сестру попільничку. Та, зрикошетивши об стіну, впала на коліна Еллісу Лоу. Елліс із головою поринув у меню; сучка Джоан зловісно примружилася. Джек схопив Карен за руку й потягнув геть із кабінету.

Дорогою до «Верайєті Інтернешнл Пікчерз» Карен безупину сварилася на Джоан. Джек припаркувався біля знімального майданчика «Жетона честі»; зсередини гучно лунала музика у стилі кантрі.

– Батьки звикнуть, – зітхнула Карен.

Джек увімкнув світло в машині. У дівчини темне хвилясте волосся, бліде обличчя всипане ластовинням, трошки неправильний прикус.

– До чого звикнуть?

– З тим… що ми разом.

– Поки що все розвивається занадто повільно, як для «разом».

– Це частково моя провина. Розумієш, ти розповідаєш такі дивовижні історії про свою роботу, а потім раптом замовкаєш. І мене потім мучить питання: у чому справа? Є щось таке, про що ти не можеш розповісти? У мене тоді виникає враження, що я занадто молода для тебе, і я засмучуюся?

Джек відчинив дверцята.

– Якщо все знатимеш про мене – швидко постарієш. Може, ти мені своїх історій порозповідаєш? Бо від моїх мене уже просто нудить.

– Домовилися. Сьогодні після вечірки я розповідаю?

– Домовилися. До речі, що скажеш про свою сестру та Елліса Лоу?

– Вона за нього вийде, – не змигнувши оком відповіла Карен. – Батьки змиряться із тим, що він єврей, бо чоловік він із амбіцією, до того ж республіканець. Він терпітиме вибрики Джоан на людях, а потай від чужих очей лупитиме безжально. Бідні їхні діти!

Джек засміявся.

– Ходімо танцювати! І не витріщайся мені на зірок, бо вважатимуть за селючку.

Вони увійшли усередину під ручку. Очі в Карен просто полізли з орбіт, і Джек зрозумів, що зараз у нього на руках усі козирі.

На сцені якраз стояв Спейд Кулі зі своїми хлопцями. Сам Спейд – біля мікрофона, поруч сидів за ударними Берт Артур Перкінс на прізвисько «Собачник». Прізвисько своє він дістав за те, що відмотав два роки на виправних роботах за протиприродний статевий акт із собакою. Спейд курив опіум, Собачник волів героїн – для «Цілком таємно» це був просто подарунок. Макс Пелтц щось завзято розповідав знімальній групі. Поруч із ним Бретт Чейз теревенив із Біллі Дітерлінґом, головним оператором серіалу. Біллі не спускав очей зі свого коханця Тіммі Волберна, який грав Мучі Мауса у дитячій програмі «Година фантазій». Біля дальньої стіни стояли заставлені пляшками з алкоголем та тарілками із закускою столи. Там же Джек помітив Кікі Тайтелбаума – мабуть, організовуючи вечірку, Пелтц скористався послугами його ресторану. Поруч із Тайтелбаумом стовбичив Джонні Стомпанато і ще кілька хлопців із колишньої банди Мікі Коена. У залі зібралися усі, хто бодай якоюсь мірою був пов’язаний із «Жетоном честі» – актори, костюмери, асистенти, невеликий студійний персонал і просто завсідники богемних тусовок. Публіка їла, випивала й танцювала.

Джек виволік Карен на середину залу: крутив її під ритмічні попурі та міцно притискав до себе, коли Спейд виконував повільні балади. Карен у танці заплющувала очі; Джек же тримав їїх розплющеними, дедалі глибше занурюючись у мелодію. Раптом він відчув чиюсь долоню в себе на плечі.

Це був Міллер Стентон. Карен розплющила очі й розахалася: чи могла вона уявити, що з нею хотіла потанцювати телезірка?

Джек вклонився.

– Карен Морроу, Міллер Стентон, – познайомив їх Джек.

– Привіт! – захоплено заволала Карен, перекрикуючи музику. – Я бачила всі старі фільми Реймонда Дітерлінґа з вами – це було щось неймовірне!

Міллер взяв руки Карен і розвів їх, приготувавшись танцювати кадриль.

– Та ну, я там зіграв просто жахливо! Джеку, підійди до Макса, він хоче з тобою поговорити.

Джек пішов у глиб знімального майданчика – тут було спокійно, музику ледве чути. Макс Пелтц вручив йому два конверти.

– Твоя премія і бонус від Елліса Лоу. А це – від Спейда Кулі.

Пухкенька ж пачка йому дісталася від Лоу.

– А що треба Кулі?

– Я б сказав, що він хоче підстрахуватися і знати, що ти не звертатимеш уваги на його погані звички.

Джек закурив.

– Спейд мене не цікавить.

– Що, недостатньо знаменитий для тебе?

– Не заривайся, Максе.

Пелтц нахилився до нього і прошепотів:

– Краще б ти, Джеку, не заривався. Знаєш, твоя репутація в наших колах стрімко погіршується. Подейкують вже, що ти поплутав береги і граєш не за правилами. Ти притиснув Бретта і зробив послугу містеру Лоу – добре, він сраний педофіл, тож катюзі по заслузі. Але не треба кусати руку, яка тебе годує. Ти в курсі, що половина людей у «Індастрі» час від часу любить побалуватися травкою? Чого ти пристав – ганяй собі чорних джазменів, там поле незоране роботи.

Джек роздивився приміщення. Бретт Чейз балакав із парочкою гоміків – Біллі Дітерлінґом і Тіммі Волберном. Кікі Т. і Джонні Стомп також чесали про щось язиками. Та й Собачник Перкінс і Лі Вакс не пасуть задніх… Кругом самі любителі дунути.

– Серйозно, Джеку, – сказав Пелтц. – Грай за правилами.

– Максе, та все моє життя – це гра, – сказав Джек, вказуючи на головорізів біля столу із закусками. – Бачиш цих хлопців?

– Звичайно, бачу. І що?

– Максе, у нас у Відділі такі збіговиська прийнято називати «злочинними угрупованнями». Перкінс – кримінальник-рецидивіст, який трахає собак. Ейб Тайтелбаум звільнений умовно-достроково. Той високий, вусатий мужик – Лі Вакс, на ньому щонайменше з десяток мокрух для Мікі Коена. Красунчик-макаронник – це Джонні Стомпанато. Гадаю, йому ще й тридцятки немає, але список його геройств ти втомишся читати. Розумієш, поліція Лос-Анджелеса наділила мене владою та обов’язком гвинтити цих покидьків, якщо вони тільки підозріло чхнуть. А я не виконую свого боргу і цього не роблю. Тому що я граю за правилами.

– То так і продовжуй, – відповів Пелтц, помахуючи сигарою. – Але, може, не треба вдавати із себе аж настільки крутого хлопця. Ого, нічого собі – поглянь-но тільки, як Міллер Стентон взявся до твоєї подружки. Господи, та ж вона зовсім малолітка.

Джек згадав чутки, що якось Макса зловили зі школяркою.

– Для тебе вона вже старувата.

– Ха! Йди вже, кобелю! Твоя дівуля вже шукає тебе!

Карен розглядала плакат на стіні: Бретт Чейз у ролі лейтенанта Венса Вінсента. Коли підійшов Джек, дівчина просто променилася щастям.

– Боже мій, та це просто неймовірно! Розкажи мені, хто тут хто!

Музика гриміла на повну – Кулі взяв найвищу ноту, яку міг, Собачник Перкінс лупив по барабанах. Джек у танці потягнув Карен у дальній кут, забитий дуговими лампами. Чудове місце – тут і і тихо, і видно всіх гостей як на долоні.

Джек називає присутніх, по черзі вказуючи на кожного:

– Бретта Чейза ти знаєш. Він гей, тому не танцює. Старий із сигарою – Макс Пелтц. Продюсер фільму та режисер майже всіх серій. З Міллером ти вже знайома. Двоє хлопців без піджаків – Оґі Люґер та Генк Крафт, помічники. Дівчина із планшетом – Пенні Фулвейдер, вона не може припинити працювати навіть на хвилинку, вона – помічниця режисера. Знаєш, хто забезпечує серіалові такі реалістичні декорації? Ось той білявчик біля сцени – Девід Мертенс, художник-постановник. У нього завжди такий вигляд, ніби трохи заклав за комір, але це не так – просто в нього рідкісна форма епілепсії, і він живе на таблетках. Я чув, він потрапив у автокатастрофу і вдарився головою. У нього на шиї страшенні шрами, так що цілком може бути. Поруч із ним – Філ Шенкель, помічник режисера, а поруч із Філом – Джеррі Марсалас, медбрат, що доглядає за Мертенсом. Террі Ріґерт, який грає капітана Джефріса, танцює із високою рудою дівчиною. Біля кулера тусуються Біллі Дітерлінґ, Чак Максвелл та Дік Гарвелл зі знімальної команди, а решта – просто гості.

Карен подивилася йому просто в очі.

– Це – твій світ, і ти його любиш. Усі ці люди для тебе щось значать.

– Так, я їх люблю, а Міллер – мій добрий друг.

– Джеку, ти мене не надуриш.

– Карен, ми в Голлівуді, а Голлівуд на 90 відсотків утворений із ілюзій.

– Не треба, Джеку. Сьогодні я хочу бути легковажною, так що не треба мене повертати в реальність.

А це вже виклик.

Джек схилив голову, Карен притулилася до нього й поцілувала. Вони торкнулися одне одного вустами, але тієї ж миті відсахнулися – Джек похитав головою, проганяючи солодкий туман з очей.

Руки Карен завмерли на плечах Джека.

– Сусіди й досі у відпустці. Ми могли би піти погодувати котів.

– Гаразд…

– Може, пригостиш мене бренді, поки ми не пішли?

Джек попрямував до столу із випивкою.

– Нічогеньку дівку склеїв, Вінсеннсе, – кинув йому Собачник Перкінс. – У нас із тобою смаки збігаються.

Кістлявий хлопець близько двох метрів зростом із величезними руками, що стирчать з рукавів чорної ковбойської сорочки з рожевим кантом.

– Перкінсе, ті, хто у твоєму смакові, хіба що пожежний гідрант можуть обісцяти.

– Спейду може не сподобатися те, як ти зі мною розмовляєш. Особливо враховуючи його конвертик у тебе в кишені.

Лі Вакс та Ейб Тайтелбаум втупилися на них.

– Стули-но пельку, Перкінсе.

Собачник витягнув із рота погризену зубочистку.

– А твоя баба знає, звідки в тебе бабло?

– Ноги розставити, рукави закатати! – вказав Джек на стіну.

Перкінс виплюнув зубочистку.

– Дядьку, ти з глузду з’їхав?

Джонні Стомп, Вакс, Тайтелбаум – усі вони уважно спостерігали за ситуацією.

– До стіни, засранцю.

Перкінс нахилився над столом, упершись долонями в стіну. Джек закотив йому рукави – було видно свіжі сліди від уколів. Вивернувши кишені, знайшов шприца. Коли довкола почали збиратися люди, Джек увімкнув актора:

– Уколи і шприц – це путівка до федеральної тюряги років зо три. Кажи, в кого береш наркоту, – і котися під три чорти.

Собачник мовчки обливався потом.

– Хутчіш, – сказав Джек, – здай мені свого чувака на очах у друзів – і до тебе не лишиться жодних питань.

Перкінс облизав губи.

– Барні Стінсон. Санітар зі шпиталю «Королеви Ангелів».

Точним ударом Джек вибив убік одну з його ніг. Перкінс завалився мордою у закуски. Стіл перевернувся, і все, що було на ньому, із гуркотом повалилося на підлогу. Приміщенням розляглися зойки.

Джек мовчки вийшов, гості розступалися перед ним. Карен чекала його біля машини, вона все ніяк не могла заспокоїтися.

– Це було обов’язково?

Тільки тепер Джек відчув, що сорочка його наскрізь мокра від поту.

– Так.

– Я б воліла цього не бачити.

– Мені також хотілося б, аби ти цього не бачила.

– Читати про такі речі – це одне, але бачити на власні очі… А ти тепер…

Джек обійняв її і притягнув до себе.

– А тепер я постараюся, аби таке при тобі ніколи більше не повторювалося.

– І більше не будеш мені розповідати своїх історій?

– Чому ж, звісно, буду.

– Ах, якби ця ніч могла тривати вічно…

– Так і буде. Слухай, може, повечеряємо?

– Не хочу. А ти досі хочеш піти погодувати котів?..

Котів виявилося троє – ласкаві звірючки, які так і хотіли застрибнути в ліжко, де кохалися Джек із Карен. Сірого кота Карен називала Асфальтом, смугастого – Тигром, а найхудішого – Еллісом Лоу. Джек охоче підіграв їй, йому подобалося, коли це дівча сміялося, а особливо тепер, коли кожна її посмішка віддаляла їх двох від випадку із Собачником Перкінсом. Вони кохалися, базікали, грали з котами. Карен вперше в житті спробувала закурити й ледве не виплюнула легені. Потім взялася випрошувати чергових розповідей; Джек поділився із нею історіями про офіцера Венделла Уайта, а на закуску розповів і трохи делікатніших історій про себе – без мордобою, побільше милоти й доброго татуся Джека, який рятує малоліток від підступних збоченців зі шприцами в руках. Спочатку брехня давалася йому важко, але Карен слухала з таким захопленням, настільки вірила кожному його слову, що невдовзі він уже не міг зупинитися. Вона заснула перед світанком; він же не міг заснути – заважала котяча метушня. Він хотів, аби вона вже прокинулася й можна було знову розповідати їй свої безкінечні історії. Щоправда, йому трохи муляло розуміння того, що потім він уже не зможе згадати всього, що наплів Карен, і що, коли доведеться повторювати розповідь, він тут же прогорить, і вона легко зловить його на брехні. Тіло Карен ставало уві сні дедалі теплішим; Джек притиснув її до себе сильніше. Невдовзі заснув і він, і уві снах його історії не здавалися такою відвертою брехнею.