Читать книгу Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Эллрой - Страница 16

Уся кімната для інструктажу була в його розпорядженні.

Внизу тривала вечірка на честь виходу на пенсію його колеги – його не запросили. Треба ж комусь вичитати тижневий звіт, скласти рапорт і прикріпити його до дошки оголошень. І всім відомо, що ніхто не зробить цього краще за нього. У газетах тільки й мови про відкриття Дрімленду, а інші копи вже просто задовбали його іграшками-дуділками у вигляді Мучі-Мауса. На вечірці смалить Спейс Кулі; коридорами блукає збоченець «Собачник» Перкінс. Справа йде до півночі, але сну в жодному оці – Ед читає і друкує.

9/4/53: грабіжник-трансвестит обчистив чотири крамниці на Бульварі Голлівуд, поклавши двох продавців, що застигли його на гарячому, прийомами дзюдо. 10/4/53: двоє білих чоловіків посадили на ножі швейцара із китайського ресторану «Ґраумана» після того, як він попросив їх не палити у приміщенні. Підозрюваних досі шукали; лейтенант Реддін заявив, що він занадто недосвідчений для розслідування такого вбивства, і самоусунувся від справи. 11/4/53: ціла гора злочинів – протягом двох останніх тижнів надійшло кілька повідомлень про молодих негрів, що стріляли в повітря з дробовиків у Гріффіт-парку. Особистості не встановлені, їздять містом на фіолетовому «меркурії» 1948—50-хх років випуску. 11/4/53—13/4/53: п’ять грабунків посеред білого дня, у приватних будинках на північ від Бульвару вкрадено коштовності. Розслідування ще нікому не доручили; Ед поставив галочку: взятися за цю справу, поки ніхто на неї не наклав свою лапу. Сьогодні було чотирнадцяте – може, і перепаде щось.

Ед закінчив друкувати. У порожній кімнаті йому було затишно, як ніде – поруч не було нікого, хто б його ненавидів, лише столи та повні папок шафи. Порожні бланки на стінах – їх треба було заповнювати під час затримання злодіїв та допиту підозрюваних. Змусити зізнатися – це півсправи. А ось якщо правильно повести допит – якщо полюбиш та зненавидиш підозрюваного належною мірою, – тоді він викладе тобі подробиці, які відкриють очі на справжній стан справ і підкажуть, як поводитися і на що налягати під час допиту наступного підозрюваного. Цього його навчили Арт Де Спейн і батько. У них були цілі коробки зі стенограмами допитів: зізнання кіднеперів, ґвалтівників та іншого сміття. Арт міг би набити морду кожному із них, але частіше погрожував, ніж виконував свої погрози. Престон Екслі руку підіймав зрідка і завжди згадував ці випадки як приклад своїх особистих поразок у ролі поліцейського. Вони зачитували йому ухильні відповіді і змушували вгадувати питання; ділилися із ним обов’язковим для сищика досвідом – спеціальний лексикон слідчого, який розв’яже язика будь-якому співрозмовникові. Вони вчили його, що в кожної людини є кілька рівнів слабкості – одні дошкульні місця злочинець легко розкриває, варто лише на нього трохи натиснути, інших же він соромиться і здасть їх хіба що вправному детективові. Вони плекали в Едові це відчуття уразливих місць. І він його вигострив у собі настільки, що іноді навіть не міг дивитися на своє відображення у дзеркалі.

Вони засиджувалися допізна – двоє вдівців та молодий холостяк. Арт мав бзік щодо серійних убивць – він раз у раз просив його тата знову оживити в пам’яті справу Лорена Атертона: жахливі докази, показання свідків. Престон неохоче ділився спогадами – він волів, аби його слава не потьмяніла із часом від постійних згадувань цього випадку. Але також розглядали і старі справи Арта – Едові було чого повчитися і тут: майже миттєві зізнання, статистика розкриття злочинів на рівні 95 відсотків. Його талант до розкриття злочинів був безсумнівним.

Засинаючи на ходу, Ед спустився на парковку.

– Кря-кря! – почулося раптом позаду, і чиїсь руки розвернули його.

Перед ним був чоловік у дитячій масці – каченяти Денні. Двійка лівою та правою збила з нього окуляри; удар по нирках – і він завалився на підлогу. Наступні удари були по ребрах – після них Ед зіщулився.

Удар в обличчя, перед очима понеслися спалахи; зробивши свою справу, двоє чоловіків пішли геть – один крякав, другий сміявся. Впізнати їх було дуже легко: різкий голос Діка Стенсленда, хода професійного футболіста Бада Вайта.

Ед сплюнув кров і вилаявся їм услід.