Читать книгу Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Эллрой - Страница 18

До його поштової скриньки вкинули фотографію, на якій було зображено переляканого та закривавленого сержанта Еда Екслі. Підпису на звороті не виявилося, але в ньому не було й потреби: негатив залишився у Стенсленда та Вайта як страховка на випадок, якщо Ед надумає їх здати.

Шоста ранку. Ед сам у кімнаті для інструктажу. Садна на підборідді свербіли; через те, що зуби хитаються після удару, він не може нормально поїсти. Уже більше тридцяти годин пройшло, а руки в нього й досі тремтять.

Ось і розплата.

Він нічого не сказав батькові; не можна було допустити, аби чутки докотилися до Паркера з Відділу внутрішніх розслідувань. Бо тоді Бад Вайт почне мститися по-справжньому: він – людина Дадлі Сміта, той забрав його до себе у Відділ убивств і, очевидно, планує зробити з нього свого головного помічника. А ось Стенсленд набагато вразливіший: на випробувальному терміні, працює на Ейба Тайтелбаума, раніше був одним із биків Мікі Коена. Алкаш, який коли-небудь обов’язково повернеться до тюрми.

Що ж, Ед також зможе дати здачі.

За гроші з материних запасів він найняв двох хлопців з офісу шерифа. Ці двоє мали сісти йому на хвоста – і нехай тільки він спробує бодай трошки порушити правила умовного звільнення.

О-о-о, тоді він дізнається, де раки зимують.

Ед взявся за папери. Шлунок йому крутило: він давно не їв, кобура із паском тягнула вниз завеликі штани. Раптом динамік вибухнув страшним голосом:

– Увага! Бар «Нічна сова», один-вісім-два-чотири по Черокі! Масове вбивство! Код три!

Ед схопився на рівні ноги, відштовхнувши убік стілець. На місці нікого із детективів більше не було – цей випадок його.

На розі Голлівуд і Черокі було повно патрульних автомобілів; копи відгороджували стрічками місце злочину. Нікого з хлопців у цивільному не було – схоже, він і справді прибув найпершим.

Ед вимкнув сирену і вийшов з машини. До нього тут же підбіг патрульний.

– Завалили купу людей. Можливо, серед жертв є й кілька жінок. Це я їх знайшов, заїхав кави випити, а на дверях табличка «Зачинено у зв’язку із хворобою». Чуваче, «Нічна сова» взагалі ніколи не зачиняється. Усередині було темно, і я вже тоді почав підозрювати, що сталося щось недобре. Екслі, це, взагалі-то, не твоя ділянка, тут мають хлопці з центру бути, тому…

Екслі мовчки відштовхнув його й попрямував до дверей. На них і справді була табличка: «Зачинено завдяки хворобі». Ед увійшов і спробував одразу закарбувати в пам’яті усе побачене.

Довге прямокутне приміщення. Праворуч – ряд столиків із чотирма стільцями при кожному. На стінах – фотошпалери з малюнком із совами на ньому. На підлозі – лінолеум у шахову клітинку. Ліворуч – барна стійка і з десяток високих стільців біля неї. За стійкою – службовий прохід та кухня, на стінах якої висіли пательні й лопатки, тут же стояв столик для брудного посуду. Ліворуч від стійки – каса.

Відкрита, порожня. Лише трохи дрібних монет на килимку на підлозі.

На трьох столиках бардак: їжа розкидана, тарілки побиті й перевернуті, на підлозі біля столів – скалки. У кухню вели брудні сліди. Один зі стільців перевернуто догори ніжками, а поруч із ним – черевичок-човник на високому підборі.

Ед увійшов до кухні. Недосмажена їжа, битий посуд, підлогою розкидані пательні. Сейф, що був під обробним столом, – розчахнуто. Він порожній, лише поруч валяється трохи монет. Брудні сліди тут перетинаються і плутаються з іншими слідами. Масні й чіткі смуги від підборів тягнулися до комори-холодильника для продуктів.

Живлення вимкнене, холодне повітря до приміщення не надходить. Ед розчахнув двері.

Тіла лежали зразу під дверима гіркою, у калюжах крові. На стінах – бризки крові й мізків, сліди від пострілів. У стоці – півметрове завглибшки озеро крові. У ньому плавали стріляні гільзи.

ПРОТЯГОМ ОСТАННІХ ДВОХ ТИЖНІВ НАДІЙШЛО КІЛЬКА ПОВІДОМЛЕНЬ ПРО МОЛОДИХ НЕГРІВ, ЩО СТРІЛЯЛИ У ПОВІТРЯ З ДРОБОВИКІВ У ҐРІФФІТ-ПАРКУ. ОСОБИСТОСТІ НЕ ВСТАНОВЛЕНІ, ЇЗДЯТЬ МІСТОМ НА ФІОЛЕТОВОМУ «МЕРКУРІЇ» 1948—50-Х РОКІВ ВИПУСКУ…

Ед затулив долонею рота, спробував підрахувати тіла.

Облич не розібрати. Здається, п’ятеро. П’ятеро людей віддали життя за касу і сейф з декількома сотнями доларів, плюс гроші, які були при них.

– Срань господня.

Ще один новачок – блідий, аж зелений.

– Як багато людей ззовні? – спитав Ед.

– Я… я не знаю. Багато.

– Тримай себе в руках. Збери усіх, хай починають прочісувати місцевість і опитувати людей. Нам потрібно знати, які машини сюди сьогодні приїздили.

– Сер, вас хоче бачити чоловік з Відділу детективів.

Ед вийшов на вулицю. Уже зародилося на світ, і ранкове сонце освітило натовп глядачів. Патрульні відтісняли від місця злочину репортерів, позаду крутилися зіваки. Гули сирени, мотоцикли розчищали дорогу для швидких. Ед роззирнувся довкола, шукаючи когось із начальства; на нього накинулися репортери, викрикуючи питання.

Його зіштовхнули з тротуару, притисли до патрульної машини. Клац-клац-клац – заблимали спалахи фотоапаратів, і Ед повернув обличчя так, щоби не було видно його подряпин та синців. Раптом його плече стиснула сильна рука:

– Їдь-но додому, приятелю. Тепер за це беруся я.