Читать книгу Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Эллрой - Страница 5

До дошки на стіні було прикріплено газетні вирізки: «У перестрілці поранено борця з наркоторгівцями», «Під час антинаркотичного рейду в актора Мітчема знайшли марихуану». На столі в рамочках стояли статті з «Цілком таємно»: «Коли до справи береться Відділ боротьби із наркотиками, ділерам непереливки»; «Актори стверджують: своєю достовірністю серіал «Жетон честі» зобов’язаний технічному консультантові». Статтю про «Жетон честі» супроводжувала фотографія: Джек Вінсеннс з головним героєм – Бреттом Чейзом. Але під фото ані слівця про брудні подробиці особистого життя Чейза, які є в досьє редактора, – він педофіл, якого тричі судили за розбещення хлопчиків, але щоразу справу припиняли.

Джек Вінсеннс роззирнувся довкола. Відділ для боротьби з наркотиками спорожнів, затих – світло горіло тільки в його кімнатці. За десять хвилин до опівночі; він обіцяв Дадлі Сміту набрати за нього звіт про організовану злочинність для Аналітичного відділу, а Фрілінґові організувати випивку для вечірки у відділку. Сід Хадженс із «Цілком таємно» мав привезти ром, але щось не зателефонував. З Дадлі вони домовилися по-товариськи: Джек друкує зі швидкістю сто знаків на хвилину, так що йому нескладно виручити товариша; а Дадлі, зі свого боку, організує йому завтра обід у «Тихому океані» з Еллісом Лоу. Зайва копійчина Джеку зараз не завадить, як і зв’язки в офісі окружного прокурора. Він закурив і почав читати.

Але рапорт виявився не такий простий – на одинадцяти сторінках, зі словесними вивертами, цілком у дусі Дадлі. Головна тема: настрої у бандитських колах Лос-Анджелеса після того, як за ґратами опинився Мікі Коен. Джек трохи відредагував звіт і почав його набирати.

Коен перебував у федеральній в’язниці на острові Мак-Ніл. Ухилення від сплати податків – від трьох до семи. Дейві Ґолдман, його підскарбій – там же, також від трьох до семи, звинувачення за шістьма пунктами в податковому шахрайстві. Сміт пророкував можливі розборки між улюбленцями Коена – Морісом Яґєлкою та Джеком «Вишибалою» Вейленом. Враховуючи те, що ватажка місцевої мафії Джека Драґну депортовано, саме комусь із цих двох належало перехопити контроль над лихварством, проституцією, букмекерством та рекетом. Сміт стверджував, що за Яґєлкою особливого нагляду не треба, мовляв, організатор із нього нікудишніий; а Джон Стомпанато та Ейб Тайтелбаум, ключові «бики» Коена, встали на чесний шлях. А Лі Вакс, кілер, який працював на Коена, взяявся за релігійне шахраювання – торгує якимись патентованими пігулками, які нібито гарантують якісь містичні переживання.

Джек продовжував набирати. Щодо Джонні Стомпа та Кікі Тайтелбаума він налажав: цих хлопців ніщо вже не виправить. Він заправив свіжий аркуш.

Наступна тема: зірвана угода Коена і Драґни у лютому 1950-го – вкрали більше одинадцяти кілограмів героїну і, ймовірно, сто п’ятдесят штук баксів вкрадено. До Джека дійшли чутки: колишній коп на ім’я Базз Мікс викрав товар і чкурнув; його застрелили неподалік Сан-Бернардіно за завданням Мікі лос-анджелеські копи та «бики» Коена. Той чувак «кинув» Коена на гору наркоти, купу грошей і до того ж виграв його подружку. Але крадене так і не знайшли. Версія Дадлі була такою: товар і гроші Базз десь зарив, а сам загинув від руки «невідомої особи або осіб». Джек посміхнувся: якщо це були особи із жетонами, то Дадлі їх нізащо не засвітить, навіть у внутрішньому рапорті.

І нарешті, висновок: відколи Мікі К. за ґратами, банди в сум’ятті, однак поліції слід бути напоготові, бо ж знайдеться чимало охочих перехопити контроль над цим ласим шматочком. Особливо – над проституцією – із дозволу шерифа. Джек підписав останню сторінку: «З повагою, лейтенант Д. Л. Сміт».

Пролунав телефон.

– Відділ наркотиків, Вінсеннс.

– Це я. Їсти хочеш?

Але Гадженсові було зараз не так вже й легко роздратувати Джека.

– Ти спізнився, Сіде. Гулянка вже в розпалі.

– У мене тут дещо краще за випивку. Кеш!

– Розповідай.

– Ну, таке: Теммі Рейнолдс – та, що знімалася у «Врожаї надії,» – завтра її починають показувати по всіх кінотеатрах міста. Один знайомий хлопчина тільки-но загнав їй порцію трави, потягне на статтю. Кайфує вона за адресою Голлівуд-Гіллс, Маравілья, № 2245. Ти її пов’яжеш, а я про це напишу. А з нагоди Різдва поділюся інформацією з Морті Бендішем із «Міррор», так що твоє ім’я потрапить і в щоденні газети. Плюс п’ятдесят готівкою і рома на додачу. Ну хіба ж я не Санта?

– Будете робити фотки?

– На всю шпальту! Одягни синій піджак, він пасує тобі до кольору очей.

– Сотня, Сіде. До того ж – двійко патрульних, по двадцятці кожному, і десятка командиру бригади з відділку «Голлівуд». І все це влаштовуєш ти.

– Джеку! Різдво ж!

– Ні, це затримання у зв’язку із незаконним обігом марихуани.

– Лайно! Дай мені півгодинки?

– Двадцять п’ять хвилин.

– Але ж ти здирник, Джеку!

Джек повісив слухавку і перекреслив хрестиком день календаря. Ще один день без випивки і без наркоти – чотири роки і два місяці поспіль.

Усе було готово, як до виступу на сцені, – Маравілью перегородили, біля «паккарда» Сіда Гадженса крутилося двоє патрульних, їхній чорно-білий автомобіль був припаркований посеред тротуару. Вулиця була темна й тиха; Сід уже встановив прожектор. Звідси відкривався чудовий вид на Бульвар – просто на китайський театр «Ґраумана» – кращих декорацій для знимку годі й придумати. Джек припаркувався, вийшов.

Сід, привітавшись, сунув йому в долоню гроші.

– Сидить у темряві, кайфує під різдвяною ялинкою. Двері на вигляд хлипкі.

Джек витягнув револьвер.

– Скажи своїм хлопцям, нехай вантажать випивку до мене в машину. Хочеш сфоткати на тлі «Ґраумана»?

– Чудова ідея! Джеку, ти найкращий!

Джек мовчки поглянув на нього: худезний, як палиця, на вигляд – від тридцяти п’яти до п’ятдесяти, заробляє на брудній білизні інших. Цікаво, чи знає він про те, що сталося 24 жовтня 1947 року? Якщо знає, то їхня із Джеком угода – назавжди.

– Сіде, коли я витягну її на ґанок, то не хочу, аби мені просто в очі лупасило світло від прожектора. Передай це своєму фотографу.

– Вважай, уже зроблено.

– Чудово. А тепер – рахуй до двадцяти.

Гадженс почав рахувати. Джек ступив на ґанок і виніс двері ударом. Спалахнув прожектор, яскраво освітивши кімнату: різдвяна ялинка, а під нею притулилися одне до одного двоє молодих людей у спідній білизні.

– Поліція! – гаркнув Джек, і голубки остовпіли.

Промінь світла вихопив на канапі торбу, напхану травою.

Дівчина почала верещати, мов різана; хлопець потягнувся за штанами. Джек наступив ногою йому на груди.

– Руки! Повільно.

Хлопець склав зап’ястя; Джек однією рукою заклацнув кайданки. Увірвалися патрульні і взялися збирати докази. Придивившись до хлопчини, Джек його впізнав – Рок Роквелл, молода кінозірочка. Дівча кинулося бігти; Джек схопив її і потягнув обох на ґанок, у світло прожектора.

– Обернися до «Ґраумана», Джеку! – закричав Гадженс. – Ми не встигли вимкнути світло!

Джек притиснув до себе двох впійманих злочинців у спідній білизні. Спалахи освітили їхні перелякані личка.

– Знято! – скомандував Гадженс. – Забирайте!

Патрульні потягли їх до машини; Роквел та його подружка не припиняли волати. У сусідніх будинках загорілося світло у вікнах, почали ляскати двері. Джек повернувся до будинку.

Там зберігався запах марихуани – минуло вже чотири роки, але йому й досі подобався запах трави. Гадженс порпався в шухлядах, витягаючи ділдо та собачі нашийники з шипами. Джек знайшов телефон, погортав записну книжку: а раптом знайдеться телефон наркодилера? Із блокнота випала візитівка: «Флер-де-Ліс». Цілодобово – будь-яке ваше бажання».

Сід щось пробурмотів. Джек сунув картку назад.

– Що ж, – сказав, відкашлявшись, Гадженс, – перевірмо, як це звучить. «Тихий різдвяний ранок у Місті Ангелів. І поки добропорядні громадяни сплять сном праведників, наркомани нишпорять містом у пошуках марихуани, проклятої трави, що росте у Пеклі. Молоді кінозірки Теммі Рейнолдс та Рок Роквелл, що загрузли в гріхах, придбали дозу й тепер віддаються розпусті в розкішному особняку Теммі на Голлівуд-Гіллс. Вони ще не знають, що грають із дуже небезпечним вогнем; не знають, що по їхньому сліду вже йде той, що здатний роздмухати цей вогонь: гроза наркодилерів і хранитель спокою доброчесних громадян – знаменитий детектив Джек Вінсеннс! Діставши відомості з анонімного джерела, сержант Вінсеннс бла-бла-бла…» Ну і так далі. Як тобі, Джекі?

– Вправно написано.

– Точняк! Якби не такі матеріали, то не бачити мені накладів у дев’ятсот тисяч, як власних вух, а продажі все ростуть і ростуть! Думаю, я ще додам до матеріалу, що ти два рази розлучався, бо твої жінки не могли витримати твоєї священної війни з наркотиками, і що своє ім’я ти дістав у сиротинці міста Вінсеннс, штат Індіана. Ми тобі зробимо гучне ім’я!

Отакої. А у Відділі боротьби з наркотиками він має погонялово «Сміттє-Джек», яке дістав відтоді, коли, упіймавши Чарлі Паркера на прізвисько «Новобранець», сунув його головою у сміттєвий бак біля клубу «Замбоанга».

– Краще про «Жетон честі» напиши. Про те, що я приятелюю із Міллером Стентоном і що це я вчив Бретта Чейза грати копа. Що я – ключовий технічний консультант, щось таке.

Гадженс пирснув сміхом.

– А що там, Бретта досі малолітки заводять?

– А чорні досі не вміють танцювати?

– Лише на південь від бульвару Джефферсона. Дякую за статтю, Джеку.

– Немає за що.

– Я серйозно. Радий був тебе побачити.

Ах ти тарган паршивий! Граєшся зі мною, бо чудово знаєш – варто тобі слівце шепнути цьому довбаному моралісту Вільяму Г. Паркеру – і мені гаплик. Ти добре знаєш, що сталося в сорок сьомому році, мабуть, і документи всі при тобі, і легше легкого підсунути їх кому слід, і мене просто розіпнуть.

Гадженс підморгнув.

«Цікаво, – подумав Джек, – чи справді в нього є всі-всі документи?»