Читать книгу Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Эллрой - Страница 3

Бад Вайт сидить у патрульній машині без розпізнавальних знаків навпроти муніципалітету й не відводить погляду від різдвяної ялинки, на якій блимають цифри «1951». На задньому сидінні автомобіля – алкоголь для сьогоднішньої гулянки у відділку; він цілий день збирав данину з торговців спиртним, наплювавши на накази Паркера. На Святвечір усі одружені офіцери мали вихідний, і в патруль вийшли тільки холостяки, а перед бригадою з Центрального відділку було поставлене завдання позабирати з вулиць усіх бомжів: начальник хотів, аби їх трохи потримали під наглядом, щоби хтось із них випадково не вломився на благодійну ранкову святкову імпрезу в саду у мера Боурона і не пожер усі тістечка. Минулого Різдва якийсь божевільний ніґґер підійшов до святкового столу, розштовхав дітлахів, дістав зі штанів свій шланг і насіяв у глечик з лимонадом, призначений для сиріток, а на господиню будинку, яка тут же підбігла, аби припинити це неподобство, гаркнув:

– Ану стули писок, лярво!

Так що Вільямові Г. Паркеру, який тільки-но очолив поліцію Лос-Анджелеса, у перше ж своє Різдво довелося вести місіс Баурон, з якою стався припадок, у лікарню, і тепер він уже, як битий вовк, грає на випередження.

Від напханих на заднє сидіння коробок з бухлом, які впиралися йому у спину, Бадів хребет зовсім онімів. Ед Екслі, помічник начальника – дуже правильний засранець, він може і зіпсувати вечірку у кімнаті для інструктажу. Та й Джонні Стомпанато запізнюється вже на двадцять хвилин.

Бад увімкнув рацію. Крізь перешкоди долітали уривки повідомлень: крадіжки в крамницях, напад на алкомаркет в китайському кварталі. Відчинилися пасажирські дверцята, у машину ковзнув Джонні Стомпанато.

Бад увімкнув світло на приладовій панелі.

– Зі святом! А де Стенсленд? Я тут маю для вас подаруночки.

Бад зміряв його поглядом. Охоронець Мікі Коена вже місяць як сидів без роботи: його начальника відправили до в’язниці за несплату податків. Від трьох до семи за федеральним кодексом у в’язниці «МакНіл Айленд». Тепер Джонні Стомпу довелося повернутися до домашнього манікюру та випрасуваних власноруч штанів.

– Сержант Стенсленд ганяє бомжів і торгашів.

– Дуже шкода. Мені подобається Діків стиль спілкування. Ну, ти розумієш, Венделле.

Гарнюня Джонні: південна краса, густі й пишні кучері. Бад чув, що в нього пеніс, як у коня, і Джонні цим шалено пишається.

– Нумо викладай вже, що там у тебе.

– Та-а-ак, із Діком справді спілкуватися набагато приємніше, офіцере Вайт.

– У тебе що, встає на мене? Чи просто потриндіти хочеш?

– Встає в мене на Лану Тернер, а в тебе – на хлопців, що лупцюють своїх дружин. Я чув, що ти не пропустиш ані спіднички, харчами, прямо скажемо, не перебираєш.

Бад хруснув пальцями.

– Що ж, а ти живеш з того, що стучиш на своїх же. А Міккі твій – наркодилер і сутенер, і таким залишиться, хай скільки б він віддавав на благодійність. Так що чия би корова мичала, а твоя – мовчала. Capisce,[2] засранцю?

Стомпанато нервово посміхнувся; Бад визирнув у вікно. Збирач благодійної допомоги з Армії порятунку в костюмі Санта-Клауса, дістаючи на ходу монетки зі своєї торби для пожертв, попрямував до алкогольної крамниці.

– Слухай, тобі потрібна інформація, а мені – гроші, – сказав Стомп. – Мікі і Деві Ґолдман на нарах. Поки їх немає, усіма справами заправляє Мо Яґєлка. Він – ще той жаднюга, роботи в нього не допросишся. Джек Вейлен мене не візьме за красиві очі, а від Мікі – ані долару немає.

– Мікі затримує зарплатню? Дивно, коли його посадили, то він був людиною при баблі. Я чув, правда, його обікрали, але він знайшов злодія і все повернув.

– Чув дзвін, та не зна, де він, – похитав головою Джонні. – Того козла він знайшов, це правда, а ось товар – як крізь землю провалився, чувак десь скинув і наркоту, сто п’ятдесят штук баксів. Такі ось справи, офіцере Вайт, мені потрібні гроші. Словом, якщо у вас ще досі платять за корисну інформацію, то мені є що вам запропонувати.

– Говори вже прямо, Джонні. Що ти викручуєшся, як вуж.

Джонні силувано захихотів.

– За двадцятку здам кишенькового злодія. За тридцятку – чувака, що скоїв напад на крамницю і до того ж полюбляє відгамселити свою жінку. Тільки не затягуй, я п’ять хвилин тому бачив цього хлопця за роботою в «Орбасі».

Бад простягнув йому двадцять доларів, а потім іще десятку. Стомпанато схопив банкноти.

– Ральфі Кіннард. Гладкий білявчик, близько сорока років. Замшевий піджак, сірі фланелеві штани. Кажуть, б’є дружину до напівсмерті і змушує працювати на панелі, щоби він міг віддавати свої карткові борги.

Бад записав почуте.

– Зі святом, Венделле! – посміхнувся Стомпанато.

Бад схопив його за краватку й різко смикнув вперед; Стомп приклався головою до приладової панелі.

– З Новим роком, макароннику.

* * *

В «Орбасі» людей було під зав’язку – і біля прилавків, і біля стелажів із тканиною. Розпихаючи покупців ліктями, Бад помчав на третій поверх, до відділу ювелірних виробів та дорогого алкоголю – улюбленого місця магазинних крадіїв.

Ряди годинників на прилавках, черги по тридцять осіб біля касових апаратів. Бад заледве прорвався крізь галасливий натовп домогосподарок із діточками, нишпорячи очима в пошуках блондинів. І раптом побачив у дверях чоловічого туалету біляву потилицю та замшеву спину.

Бад розвернувся й попрямував у його бік. Біля пісуарів – двоє старих пердунів; з-під дверей кабінки видно спущені штани із сірої фланелі. Бад зігнувся, зазирнув у шпарину – бінго, мужик перебирає і розпихає по кишенях коштовності. Двоє старих застебнулися й вийшли. Бад забарабанив у дверцята:

– Хо-хо-хо, відкривай, до тебе прийшов святий Миколай.

Двері відчинилися; у щілину в нього зацідів кулак. Удар вийшов влучним, Бад відлетів на раковину. Кіннард жбурнув йому в обличчя жменьку запонок і кинувся бігти. Бад рвонув за ним.

Бігти йому заважають покупці; Кіннард, спритно петляючи межи людьми, вискакує через чорний хід. Бад злетів униз пожежною драбиною. На стоянці чисто: ані Кіннарда, ані машин, які би поспішно залишали парковку. Бад побіг до патрульного автомобіля, увімкнув рацію:

– 4А31 викликає диспетчера.

Тріск на радіохвилях, потім – відповідь:

– Слухаю вас, 4А31.

– Остання відома адреса. Білий чоловік, ім’я – Ральф, прізвище Кіннард. Імовірно, пишеться із двома «н».

Диспетчер підтверджує запит і відмикається. Очікуючи на відповідь, Бад завдає уявному противникові серію коротких ударів: бам-бам-бам-бам-бам… Знову оживає радіо:

– 4А31, маємо відповідь на ваш запит.

– 4А31, слухаю.

– Відповідь позитивна. Кіннард, Ральф Томас, чоловік, білий, дата народження…

– Дідько, я ж просив лише адресу.

Диспетчер зітхнув:

– Вважайте це різдвяним подарунком, засранцю. Адреса: Еверґрін, № 1486. Сподіваюся, ви…

Бад вимкнув рацію і рвонув на схід, до тераси. За швидкості у понад 130 кілометрів на годину та увімкненої сирени він може бути на місці вже за 5 хвилин. Він швидко пролетів номери – 1200-ті, 1300-ті; 1400-ті – це було житло, яке давали ветеранам.

Він припаркувався на хіднику поруч із № 1486 – товстий шар штукатурки, на даху – променистий неоновий Санта на санях із оленем. Усередині горить світло; біля ґанку – довоєнний «форд». У вікні видно, як Ральф Кіннард лупцює жінку в банному халаті.

Жінці на вигляд було років зо тридцять п’ять, обличчя вона мала червоне, розпухле. Вона відсахнулася від Кіннарда; халат розхристався. Груди в синцях, ребра у саднах.

Бад повернувся до машини за кайданками, але тут знову оживає рація.

– 4А31 слухає.

– 4А31, термінове повідомлення. Напад на поліцейських за адресою Ріверсайд, № 1990, біля кафе. Підозрюваних шестеро, затримати поки не вдалося. Ідентифіковано за номерним знаком автомобіля. Оповіщені всі поліцейські загони міста.

Спиною в Бада мороз пішов.

– Наші в біді?

– Так точно. 4А31, вирушайте за адресою 53-тя авеню, № 5314, 53-тя авеню, Лінкольн-Гайтс. Затримайте Санчеса Дінардо, Д-і-н-а-р-д-о. Чоловік, мексиканець, двадцять один рік.

– Зрозумів. Відправте патрульну машину на Еверґрін, № 1486. Підозрюваний – білий чоловік. Мене тут не буде, але хлопці його побачать. Нехай візьмуть його – затримання я сам потім оформлю.

– Затримання реєструвати у відділкові «Голленбек»?

Бад відповідає ствердно, хапає наручники. Він знову повернувся до будинку й поліз до електричного щитка на ґанку – перемикає рубильники, і дім занурюється в темряву, світяться тепер тільки сани Санти; Бад хапає дріт, що веде на дах, і щосили смикає. Конструкція впала на землю, олень вибухнув іскрами.

Коли Кіннард вилетів надвір, то перечепився об розбитого оленя і впав. Бад приклав його мордякою до асфальту і заклацнув кайданки. Поки Ральф виривався і вгризався у землю зубами, Бад зачитував йому давно знайомий текст, який він зачитував усім негідникам, що лупцювали своїх дружин:

– Вийдеш року за півтора, і я про це знатиму. Я з’ясую, хто буде твоїм інспектором з УДЗ, і поговорю з ним по душах. І навідуватимуся до тебе час від часу. Ще раз пальцем її торкнешся – знову сядеш, і тепер уже за статтею за зґвалтування неповнолітньої. А знаєш, що у «Квентіні» роблять з тими, хто дітей ґвалтує? Га? Пускають по колу, красунчику!

Спалахнуло світло – це дружина Кіннарда клацнула рубильником.

– Можна я поїду до мами? – питає вона.

Бад витягнув вміст кишень Ральфа – ключі, скручені трубочкою долари.

– Беріть машину і ні про що не переймайтеся.

Кіннард виплюнув кілька зубів. Місіс Ральфі бере ключі, витягує зі згортку десятибаксову банкноту.

– Веселого Різдва, еге ж?

Місіс Ральфі послала йому поцілунок рукою і заднім ходом виїхала з подвір’я, ще раз переїхавши Санту з оленем.

53-я авеню. Другий код – без сирени. Чорно-біла патрульна машина прибула трохи раніше. Звідти вилізли Дік Стенсленд і двоє патрульних в уніформі.

Бад посигналив, і Стенс підійшов до його машини.

– Що трапилося, напарнику?

Стенсленд показав пальцем на халупу.

– Там сховався один із тих чуваків, що відкрили стрілянину, може, і більше. Там було шестеро мексиканок, і двоє білих, а наших – усього лиш двоє. Браунелл та Геленовскі. У Браунелла черепна травма, а Геленовскі, мабуть, втратив око.

– Ні хріна собі, «мабуть»!

Стенс дихнув на нього: суміш джину і лосьйону для ополіскування ротової порожнини.

– Будеш до слів чіплятися?

Бад вийшов з машини.

– Не буду. Скількох уже взяли?

– Нуль. Наш буде перший.

– То перекажи патрульним, хай не висовуються.

Стенс похитав головою.

– Це – приятелі Браунелла. Хочуть взяти участь.

– Ні хріна, він наш! Здамо, підпишемо всі папери – і можна гуляти! Я маю в машині три ящики – «Волкер Блек», «Джим Бім» та «Кетті».

– А Екслі? Та він кров з носа, але не дасть нам пити на чергуванні.

– Ага, тільки головний – Фрілінґ, а він завжди радий закласти за комір, як і ти. Так що не переймайся щодо Екслі. Так, мені сьогодні ще один звіт писали, тож ходімо, швидко з ним розберемося.

Стенс розреготався.

– Так, я вже чув. Напад на жінку за обтяжувальних обставин. Стаття шістсот двадцять третя, пункт перший каліфорнійського Карного кодексу, еге ж? Весела компанія у нас вийшла: один – довбаний п’яниця, інший – дамський улесник.

– Точно, все сходиться. Ну що, рушаймо?

Стенс підморгнув; Бад із револьвером напереваги наблизився до ґанку. Вікна халупи були наглухо завішані шторами; Бад краєчком вуха почув радіо рекламу «шевроле» «Кот Фелікс». Дік з ноги відчинив двері.

Пролунав крик, і двоє мексиканців – хлопець і дівчина – кинулися навтьоки. Стенс прицілився, але Бад не дав йому вистрілити. Вони кинулися навздогін, пихкаючи та налітаючи на меблі, – Бад попереду, Дік – слідом за ним. Наздогнали вони парочку в кухні, біля вікна. Тікати далі не було куди.

Мексиканці розвернулися, підняли руки: він – звичайний пацан-пачуко, вона – симпатична дівчина приблизно на шостому місяці вагітності.

Хлопця втулили обличчям в стіну, руки завели голову. Бад обшукав його: посвідчення особи на ім’я Санчеса Дінардо, трохи дрібних грошей. Дівча зарюмсало; десь далеко почулися сирени. Бад розвернув Санчеса і врізав йому по яйцях.

– Це тобі за наших, Санчо. Вважай, що легко відбувся.

Стенс схопив дівчину.

– Може, йшла б ти звідси, дорогенька, – сказав їй Бад, – поки мій приятель не вирішив перевірити, чи маєш ти ґрінкарту.

Після згадки про «ґрінкарту» дівчина зовсім перелякалася:

– Madre mia! Madre mia![3]

Стенс підштовхнув її до дверей; Санчес стогнав від болю. У вікні було видно молодих патрульних.

– Агов, гаразд, віддамо мексиканця приятелям Браунелла.

– Точно, хай хлопці побавляться, – погодився Стенс, і помахав патрульним.

Коли увійшло двоє новачків, Бад сказав їм:

– Одягніть на цього наручники й оформлюйте затримання. Напад на поліцейського, опір під час затримання.

Патрульні потягнули Санчеса до виходу.

– Ти – захисник жінок, – сказав Стенс. – Що далі? Песики і діти?

Бад пригадав місіс Ральфі – вся розмальована синцями та саднами до Різдва.

– Подивимося. Гаразд, ходімо нарешті, випивка чекає. Будеш хорошим хлопчиком – тобі дістанеться цілісінька пляшка.