Читать книгу Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Эллрой - Страница 13

Каламутне, поплямоване скло затуманює та спотворює обличчя. Тада Ґріна так легко не прочитати; із шефом Паркером все просто – он як змінився на виду! Дадлі Сміт – балакучий і доброзичливий, його теж чорта з два вирахуєш. А ось із Бадом Вайтом все занадто просто; у нього просто на обличчі написано: «Стукач – Ед Екслі». Середній палець, показаний дзеркалу, був уже просто формальністю.

Ед постукав пальцем по динаміку, почувся тріск. У кімнатці було спекотно, але не порівняти із задухою в коморі Центрального відділка. Коморі, яка не йде в нього із голови уже протягом двох останніх тижнів.

Паркерові він усе виклав як на духу, видав усі три версії й погодився стати головним свідком. На думку Паркера, його оцінка подій була просто блискучою, а самого Еда він назвав зразковим офіцером. Версію, котра могла завдати найменше шкоди, він підсунув Еллісу Лоу і його улюбленцеві – Бобу Ґаллодету, молодому слідчому з прокуратури. Усю провину цілком заслужено звалили на Річарда Стенсленда та Бада Вайта, але зачепило ще й трьох старих служак, яким все рівно була забезпечена пенсія. А свідкові мали віддячити переведенням до Відділу детективів. Склавши лейтенантські іспити, він уже за рік стане детективом лейтенантом Едмундом Дж. Екслі.

Ґрін вийшов; Елліс Лоу та Ґаллодет увійшли. Лоу і Паркер про щось упівголоса перемовлялися; Ґаллодет відчинив двері і покликав:

– Сержанте Вінсеннс, будь ласка!

Сміттє-Джек, весь прилизаний, у костюмі в тонку білу смужку. Він не дуже церемониться – кинувши погляд на годинник, упевнено сідає на стілець в центрі кабінету. Перекинувся поглядами із Лоу. Паркер пожирав нову жертву очима, і те, що в нього на думці, прочитати було доволі легко – презирство і нічого більше. Ґаллодет став біля дверей і закурив.

– Сержанте, – почав Лоу, – не будемо розтягувати задоволення. Ви від самого початку охоче співпрацювали з Відділом внутрішніх розслідувань, і це говорить на вашу користь. Однак дев’ятеро свідків бачили, як ви б’єте Хуана Карбігаля. А ще четверо із затриманих бачили, як ви вносите у відділок ящик рому. Як бачите, ваша слава грає вам не на руку. Газетні рубрики зі скандалами читають навіть алкоголіки.

До нього схилився Дадлі Сміт.

– Приятелю, нам дуже потрібна твоя слава. Потрібен зірковий свідок, який скаже привселюдно Великому журі: так, я вдарив затриманого – але тільки у відповідь! І оскільки швидше за все так воно і є, все, що в подальшому скажуть про тебе свідки із затриманих, буде тобі тільки на руку. Але нам потрібно, щоб ти зізнався, що це ти притягнув до відділка бухло. Зізнайся в дрібному порушенні внутрішнього розпорядку – і уникнеш суду. Містер Лоу гарантує, що звинувачення тобі не висунуть.

Сміттє-Джек замислився. Ед намагається вгадати хід його думок: більшу частину випивки приніс Бад Вайт, але Джек боїться на нього доносити.

– В Управлінні поліції, – сказав Паркер, – незабаром почнуться великі розборки. Полетить чимало голів. Дай свідчення – і я обіцяю, що тебе зачепить лише трохи. Не звільнення, не відсторонення від служби – тільки на рік або близько того відправимо тебе у заслання до Відділу моралі.

– Еллісе, – звернувся раптом Джек до Лоу, – може, для мене знайдеться інше місце заслання? Ти ж знаєш, що для мене означає Відділ наркотиків.

Лоу нахмурився.

– Ні, і досить про це, – втрутився Паркер. – Завтра ви підете на очну ставку, а потім я хочу, аби ви дали свідчення проти офіцера Краґмена, сержанта Такера й офіцера Пратта. Усі троє пенсію собі вже заробили. Про решту не переймайтеся – наш головний свідок дасть вичерпні свідчення, а якщо будуть питати про інших – сміливо відморожуйтесь, мовляв, нічого не бачив і нічого не чув. Ми повинні втамувати спрагу крові з боку суспільства, і, сподіваюся, три голови її задовольнять.

– Приятелю, ти досі був дуже обережний і не припускався помилок, – сказав Дадлі Сміт. – Так що просто продовжуй поводитися так, як поводишся завжди.

– Я дам свідчення, – видихнув Сміттє-Джек.

На обличчях присутніх засяяли усмішки.

– Ми з вами пропрацюємо ваші свідчення, сержанте – підтримав його Ґаллодет. – У «Тихому Океані» за рахунок містера Лоу.

Вінсеннс підвівся, Лоу проводив його до дверей.

– …а Кулі я пообіцяв, що більше такого не повториться… – долинув шепіт із динаміків.

– Добре, бос.

Паркер кивнув у бік дзеркала.

Увійшов Ед, сів на «гарячий стілець».

– Ну що, приятелю, – привітав його Дадлі Сміт, – настала твоя хвилина слави?

– Еде, – посміхнувся Паркер, – я дозволив тобі вислухати свідчення інших, тому що ти повинен якомога повніше й точніше розуміти ситуацію. Щось хочеш сказати до того, як почнемо?

– Сер, чи правильно я розумію, що, навіть якщо Велике журі висуне якісь звинувачення, містер Лоу знайде спосіб відмазати хлопців?

Лоу скривився. Ед поцілив у яблучко – усе, як і казав його батько.

– Я не помиляюся, сер?

– Сержанте, у вас є юридична освіта? – зверхньо промовив Лоу.

– Ні, сер.

– Значить, вам підказав таке ваш високоповажний батько.

– Ні, сер, – намагаючись говорити спокійним голосом, сказав Ед.

– Припустімо, що ти маєш рацію, приятелю, – промовив Сміт. – Припустімо, ми справді хочемо того ж, чого й усі порядні поліцейські: не віддавати наших братів-офіцерів під суд. Припустімо, що це так. І що б ти нам тоді порадив?

Відповідь на це питання Ед вивчив уже назубок.

– Публіка вимагатиме більшого, ніж просто правосуддя. Внутрішні розслідування, відсторонення від служби, кадрові перестановки – усього цього недостатньо. Ви самі сказали офіцерові Вайту, що повинні полетіти голови. Я з цим згоден – заради збереження престижу поліції Лос-Анджелеса та її начальника нам потрібен публічний суд, потрібні кримінальні звинувачення й реальні вироки.

– Приятелю, мене шокує легкість, із якою ти це говориш.

Ед звернувся до Паркера:

– Сер, ви повернули віру в поліцію Лос-Анджелеса після Горралла та Вортона. Ваша репутація – бездоганна, і при вас справи в Управлінні пішли вгору. Для вас справа честі – не опустити планку.

– Викладайте, Екслі, – сказав Лоу. – Цікаво, що молодший офіцер порадить начальнику поліції.

Ед не відводив очей від Паркера.

– Не спускайте усіх собак на тих, хто уже відслужив свою двадцятку. Влаштуйте публічний перетрус, якомога більше людей понизьте на посадах та усуньте від виконання службових повноважень. Висуньте звинувачення Джонні Браунеллу, скажіть йому, щоб просив суду без присяжних і нехай суддя винесе йому умовний вирок – його брат був одним із тих, хто постраждав від нападників. А ще – висуньте звинувачення, заслухайте в суді та посадіть Діка Стенсленда і Бада Вайта. Їх треба вигнати із поліції. Стенсленд – алкаш і головоріз, Вайт ледве не вбив людину, а випивки приніс набагато більше за Вінсеннса. Згодуйте їх натовпові. Захистіть себе і Управління.

Запала довга, напружена мовчанка, яку перервав Сміт.

– Джентльмени, порада нашого юного друга видається мені необачною та занадто суворою. У Стенсленда, звісно, є свої загони, але Венделл Вайт – цінний співробітник.

– Сер, наступним вчинком Вайта може якраз стати вбивство.

Сміт хотів заперечити, але Паркер його зупинив.

– Думаю, над порадами Еда варто поміркувати. Скажи це все перед Великим журі, друже. Вдягнися завтра якомога пристойніше і влаштуй їм.

– Слухаю, сер, – відповів Ед.

Він ледве стримував бажання закричати й підстрибнути до стелі.