Читать книгу Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Эллрой - Страница 14

Яскраве світло, вимірюють зріст: Джек Вінсеннс – метр вісімдесят; Френк Догерті, Дік Стенс, Джонні Браунелл – нижчі, Вілберт Гафф та Бад Вайті – за метр вісімдесят. За склом – колишні в’язні Центрального відділка, які сидять поруч із копами з офісу окружного прокурора, вказують на винних.

– Лівий профіль! – хрипить динамік.

Шестеро чоловіків слухняно повертаються.

– Правий профіль! Обличчям до стіни! Обличчям до дзеркала! Усе, джентльмени.

Після короткої паузи лунає вирок:

– Чотирнадцятеро людей окремо впізнали Догерті, Стенсленда, Вінсеннса, Вайта і Браунелла, ще четверо – Гаффа. Чорт, мікрофони увімкнені!

Стенс має геть очманілий вигляд.

– Пішов ти, засранцю, – сказав Френк Догерті динаміку.

Вайт стояв із кам’яним обличчям – так, ніби він уже був у в’язниці й захищав Стенса від ніґґерів.

– Сержанта Вінсеннса запрошуємо у кімнату № 114, – почулося з динаміка. – Офіцере Вайт – до кабінету шефа Ґріна. Решта – розійтися.

№ 114 – там дають свідчення перед Великим журі.

Джек рушив до дверей кабінету № 114. Усередині було велелюдно: позивачі з адвокатами, Ед Екслі у новенькому піджаку, з рукавів якого ще стирчали нитки. Побиті на Різдво хлопці шкірилися. Джек підійшов до Еда.

– То це ти – головний свідок?

– Так.

– Я мусив здогадатися, що це ти. Що там, Паркер жбурнув тобі кістку?

– Кістку?

– Саме так, Екслі. Кістку. Ви уклали угоду, він тобі щось пообіцяв. Думаєш, я даю свідчення безкоштовно?

– Я просто виконую свій обов’язок, – відповів Ед, старанно протираючи свої окуляри.

– Божечки, ти такий янгол! – засміявся Джек. – Ти щось за це отримаєш, я в житті не повірю, що ти став би задарма псувати стосунки із колегами; тебе ж тепер будуть ненавидіти, як усіх стукачів. Може, Паркер обіцяв тобі перехід у Відділ детективів? Ну, то будь і там обережний. Ця історія зачепить і Відділ детективів, а тобі доведеться працювати із друзями тих, кого ти підставив.

Ед здригнувся, Джек знову розсміявся.

– Що ж, чудова угода, нічим дорікнути.

– Ну, ти ж у нас експерт по таких кісточках. Повірю на слово.

– Ой, та це ж невдовзі ти будеш старшим за званням, треба поводитися із тобою ввічливіше. До речі, ти в курсі, що нова подружка Елліса Лоу поклала на тебе око?

Двері відчинилися, з’явився клерк:

– Едмунде Дж. Екслі, пройдіть до зали.

– Іди, іди, – підморгнув йому Джек. – Тільки нитки з рукава обірви, бо вигляд, як у селюка.

Екслі попрямував до кімнати № 114, на ходу квапливо обриваючи нитки з рукава піджака.

Щоб убити час, Джек почав думати про Карен. Від тієї вечірки минуло вже десять днів; загалом усе було в порядку. Щоправда, довелося вибачитися перед Спейдом Кулі; Велтону Морроу його шашні із Карен були не до вподоби, але те, що Елліс Лоу зійшовся із Лоу і їхні стосунки повільно і впевнено розвивалися, його, здається, трохи заспокоїло. Вони бачилися поквапливо, здебільшого у готелях – Карен жила вдома, а Джек – у дешевій дірі, куди не варто приводити пристойну дівчину. Він навіть пропустив регулярний платіж для дітей Скоґґінсів, аби зняти для зустрічей номер у готелі «Амбасадор». Карен насолоджувалася цією забороненою любов’ю, а йому було добре від того, що добре їй. Але Сід Гадженс не телефонував, а на ринку героїну був повний штиль – залишалося тільки трусити дрібних ділерів. А попереду був іще рік у Відділі моралі, який Джекові видавався чимось страшнішим за газову камеру.

Він відчув, що знову готовий до бою. Побиті мексиканці не спускали з нього очей; у того, кому він врізав на Святвечір, на носі наліплений пластир – напевно, фальшивий, але єврей-адвокат знав, що так можна більше зворушити суд.

Двері до № 114 було відчинено; Джек підійшов і зазирнув усередину.

Шестеро членів журі сиділи за столом, обличчя до місця для свідків. Допит провадив Елліс Лоу, у свідчив Ед Екслі.

Тільки тепер він не смикав окулярів, не гугнявив і не відводив погляду. Голос його звучав твердо – на октаву нижче від звичайного.

Худий, не схожий на копа, він мав переконливий вигляд, а виступ його був чудово прорахований і відпрацьований. Лоу ставив доволі несподівані питання; Екслі із ними, звичайно, був знайомий заздалегідь, але вдавав, ніби чує все уперше. Чорт його зна, хто це його так натаскав брехати.

Джек прислухався і зрозумів, що насправді за фрукт – цей Екслі – і як він заробив військову нагороду. Ед не нагадував тепер маминого мазунчика. Лоу засипав його питаннями, і відповіді Еда били просто в ціль: так, у нього відібрали ключі, його замкнули в коморі – ну, так сталося. Це була людина, що знає ціну собі й позірному героїзму.

Екслі розповів, що робили Браунелл, Гафф, Догерті, але це все були дрібниці, бо ж основну провину він поклав на Діка Стенсленда, який, за його словами, виходив справжнісіньким монстром і, не змигнувши оком, видав заразом і Бада Вайта. Коли Джек зрозумів усю красу комбінації, він усміхнувся: Краґмена, Такера, Пратта, яких могли покарати хіба що виходом на пенсію – віддали Джекові. А цапів-відбувайлів – Стенсленда і Вайта – назвав Ед Екслі. Оце так вистава!

Лоу поставив підсумкове питання. Екслі почав втирати щось про верховенство правосуддя. Лоу оголосив, що питань до свідка в нього більше немає; журі ледве не ревіло. Ед, накульгуючи, попрямував до дверей – мабуть, ногу відсидів. У коридорі його зустрів Джек.

– Оце ти молодець. Паркеру сподобається.

– Думаєш, він прочитає стенограму? – запитав Ед, розтираючи затерплі ноги.

– Усі документи будуть у нього вже за десять хвилин. А Бад тепер не заспокоїться і мститиметься тобі до кінця життя. Його викликали до Тада Ґріна просто з очної ставки і, можеш не сумніватися, висунули звинувачення. Моли Бога, аби Бадові пощастило викрутитися й залишитися у поліції – такі, як він, знявши форму стають набагато небезпечнішими.

– Це тому ти не сказав Лоу, що основну частину випивки приніс Вайт?

– Джеку Вінсеннсе, приготуватися! – крикнув клерк.

– Я настучав на трьох наших, – знервовано відповів Джек. – Тільки я здав трьох старих, які просто вирушать наступного тижня в Ореґон на рибалку. Так що, порівняно з тобою, я чистий. Бо вчинив розумно.

– Ми обидва робимо те, що повинні були зробити. Тільки ти себе за це ненавидиш, а це – анітрохи не розумно.

Джек побачив, як коридором ідуть Елліс Лоу та Карен.

– Я випадково сказав Джоан, що сьогодні ти даєш свідчення, – промовив Лоу, – а вона розповіла Карен. Вибач, я сказав Джоан по секрету. Справді, вибач, Джеку. Я сказав Карен, що до зали засідань її не пустять, але вона сказала, що послухає з репродуктора в моєму кабінеті. Вибач, Джеку.

– Ох, єврейчику, ти знаєш, як гарантувати собі свідка.