Читать книгу Наближення. Переклади (збірник) - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 8

Мій вечоре, я знав, що ти грядеш,

Що кроки ти не забариш урочі,

Що світ густою тьмою ти заллєш

І ніч наблизиш ти – посланець ночі!

О вечоре, ти вже мій день зборов,

І нас одною линвою зв’язало.

Ти не прийти не міг, і ти прийшов

Таким, яким ввижавсь мені, бувало.

Хоч би й схотів я – сил не стане всіх,

Міцніючи, розкраять громом тишу…

Я полудня в полудень не беріг,

Об чім сумую й думаю частіше.

Ти, вечоре, не зраджував мене —

Вечірні сили я на тебе трачу.

Я бачив ранок, зустрічався з днем,

Тепер, мій вечоре, твоє лице я бачу!

Як всі погаслі мешканці землі,

Ні дню, ні ранку я не дорікаю.

Ніщо не вічне. Та на вічнім тлі

І ти не вічний – це я добре знаю.

Я бачив гори, і зелений гай,

І птахів, битих в шалі ураганом.

Ти, вечоре, сповив усе туманом,

І все ж тебе благаю я: «Загайсь!»

Як, вечоре, не темно – все одно

Існую я: в передпокої ночі

Я бачу вулицю, і вікна бачу отчі,

І дівчину, яка спішить в кіно.

Мій вечоре, побути дай з людьми,

Будь добрий і продовжи мою долю,

І здатність розуміти не візьми,

І не карай байдужістю до болю!

Згас полудень, мій вечір засинів,

Тож довше ти дивися в мої очі.

Не винен я, а ти – і поготів.

Невідворотна зміна дня і ночі.