Читать книгу Промови, що змінили світ - Группа авторов - Страница 13

Американський державний і політичний діяч, дипломат, публіцист і філософ, 3-й Президент США

Томас Джефферсон увійшов в історію Сполучених Штатів не тільки як найвидатніший політик, але і як автор Декларації незалежності – документа, принципи якого визначають життя і долю Сполучених Штатів протягом більш ніж двох сторіч. Він народився 13 квітня 1743 року в маєтку Шедуел, штат Вірґінія, у родині плантатора й депутата законодавчих зборів штату Пітера Джефферсона. Широку популярність у політичних колах Томас завоював у 1774 році після публікації памфлету «Загальний огляд прав Британської Америки». Його зоряним часом став Другий Континентальний конгрес, на якому було прийнято Декларацію незалежності США. Саме Джефферсону, знавцеві права, було доручено скласти цей історичний документ.

У 1790 році Джефферсон став першим в історії США державним секретарем. У 1793 році він пішов у відставку і якийсь час залишався осторонь політичного життя. 1796 року Джефферсон виставив свою кандидатуру на президентських виборах, програв Джону Адамсу, однак через чотири роки взяв переконливий реванш і став третім Президентом США. У 1804 році він був переобраний на другий термін. У 1808 році Джефферсон відмовився брати участь у чергових виборах і, пішовши у відставку, присвятив себе громадській діяльності. Помер Томас Джефферсон 4 липня 1826 року.

●

1792 року Томас Джефферсон разом з Томасом Медісоном організував першу в історії США опозиційну політичну партію і незабаром став лідером «демократичних республіканців». На відміну від федералістів, що головували тоді в США, республіканці виступали проти обмеження прав окремих штатів на користь центру й представляли інтереси аграріїв та дрібних виробників. Посівши через вісім років найвищу державну посаду, Джефферсон у своїй політиці прагнув об’єднати протиборчі сторони й не допустити розколу країни. Цьому й була присвячена його інавгураційна промова 4 березня 1801 року у Вашингтоні. Слова «Усі ми республіканці, усі ми федералісти» стали хрестоматійними. Уперше в традиції інавгурації промову президента було надруковано в газетах.

Перша інавгураційна промова

4 березня 1801 року

Друзі та співгромадяни!

Покликаний до виконання обов’язків глави виконавчої влади нашої країни, я хочу скористатися нагодою і в присутності тієї частини моїх співгромадян, котрі тут зібралися, висловити їм велику подяку за те, що саме на мене впав їхній доброзичливий погляд, а також заявити про своє щире усвідомлення того, що завдання, яке стоїть переді мною, є вищим за мої таланти, і що я беруся його виконувати з неспокійними та тривожними передчуттями, які справедливо поймають мене через величність обов’язку та слабкість моїх здібностей. Країна, що швидко підіймається, країна, що розкинулася на величезному обширі плодючої землі, країна, що борознить моря та океани, перевозячи вироби своєї промисловості, країна, що торгує з державами, які відчувають свою міць і при цьому забувають про справедливість, країна, яка швидко прямує до призначеної долею мети, що лежить поза межами ока простого смертного, – коли я розмірковую над цими дивовижними й прекрасними речами і бачу славу, щастя та сподівання моєї улюбленої країни, відданої своїй справі, бачу нинішні добрі ознаки, то від цих думок у мене перехоплює подих, і я смиренно млію перед величчю завдань. Однак я не впадаю у відчай, бо присутність багатьох із тих, кого я тут сьогодні бачу, нагадує мені, що серед інших органів верховної влади, передбачених нашою Конституцією, я знайду запаси мудрості, доброчесності та завзятості, на які зможу покластися за будь-яких скрутних обставин. Тож на вас, панове, хто виконує суверенні функції законодавства, а також на тих, хто вам допомагає, дивлюся я з надією на підтримку та наставництво, які дадуть нам змогу безпечно провести через бурхливі стихії нашого тривожного світу той корабель, на борт якого ми всі піднялися.

Під час змагання думок, через яке ми пройшли, запал та завзяття дискусій інколи набували вигляду, який міг вразити чужинців, незвичних вільно думати, вільно висловлюватися і вільно писати те, що вони думають; але тепер, коли ці суперечки були розв’язані волевиявленням народу, а їхній результат проголошено відповідно до положень Конституції, всі громадяни, безперечно, підкоряться волі закону і об’єднають свої зусилля заради загального блага. І всі також матимуть на думці той священний принцип, що хоча воля більшості і мусить в усіх випадках перемагати, ця воля має бути справедливою, розумною й розважливою, і меншість має рівні права, захищені законами, що цю рівність забезпечують, а порушення цих прав та законів значитиме гноблення. Тож об’єднаймося, співгромадяни, серцем і розумом. Повернімося до тих громадських стосунків, основою яких є злагода та милосердя, бо без них важко уявити свободу і навіть саме життя. Не забуваймо про те, що, вигнавши з нашої землі оту релігійну нетерпимість, від якої людство так довго страждало і стікало кров’ю, ми майже нічого не здобудемо, якщо проявимо політичну таку ж шалену деспотичну нетерпимість, здатну до переслідувань не менш злобних та кривавих. Коли від болісних мук та конвульсій потерпає старий світ, коли мучиться в корчах розлючена людина, кров’ю та вбивством здобуваючи собі свободу, не дивно, що хвилі збудження та сум’яття докочуються і до цих далеких та мирних берегів; не дивно, що це збудження та сум’яття одні люди сприймають із більшим усвідомленням та страхом, аніж інші, і вносять розкол у думки до небезпечної межі. Але будь-яка розбіжність думок не є розбіжністю принципів. Ми називали різними іменами братів наших, що сповідували один і той самий принцип. Усі ми – республіканці, усі ми – федералісти. А якщо між нами з’являться ті, хто забажає розпустити наш Союз або ж змінити його республіканську форму, то нехай вони стоять непотривожені, як пам’ятники розважливості, яка толерує хибну думку, але не стримує здорового глузду в боротьбі з нею. Я й справді знаю, що дехто з чесних людей боїться, що республіканська форма урядування не може бути міцною, що наш уряд є недостатньо сильним, та хіба ж чесний патріот, у самісінький розпал вдалого експерименту, відмовиться від форми врядування, яка досі забезпечувала нам свободу та міць, лише на підставі чисто теоретичних та умоглядних побоювань, що такому врядуванню може потенційно забракнути енергії та волі до самозбереження? Я так не вважаю. Навпаки, дотримуюся тієї думки, що це – найсильніший уряд у світі. Я вважаю його єдиним, за якого кожна людина за покликом закону мерщій кинеться під штандарт цього закону, бо вважатиме захист громадського порядку від зазіхань своїм особистим обов’язком. Інколи кажуть, що такій людині не можна ввіряти право керувати собою. Але ж хіба тоді можна довіряти їй керування іншими людьми? Чи, може, десь знайшлися непорочні ангели у вигляді королів, які цією людиною правитимуть? Нехай на це питання відповість історія.

Тож із мужністю та твердою впевненістю дотримуймося наших федеральних та республіканських принципів, нашої відданості Союзу та представницькому урядові. З ласки самої природи відокремлені широким океаном від убивчого хаосу, що панує на чверті земної кулі; надто високодумні, щоб терпіти занепад і деградацію інших; маючи благословенну землю, де стане місця нашим нащадкам на тисячі й тисячі поколінь; свідомі нашого права реалізувати свої здібності, здобутки нашого завзяття та підприємливості, свідомі честі та довіри з боку наших співгромадян – не через привілей від народження, а внаслідок наших дій та їхнього осмислення; осяяні світлом милосердної релігії, яку сповідують хоч і в різних формах, та проте всі ці форми прищеплюють людям чесність, правдивість, стриманість, милосердя та любов до людини; визнаючи та шануючи Всевишнє Провидіння, яке, попри всі поневіряння, доводить, що воно має на меті щастя людини в цьому світі і ще більше щастя в світі потойбічному, – з усіма цими благословенними дарами що іще потрібно нам, щоб стати людьми щасливими та заможними? Нам потрібно іще одне, співгромадяни: мудрий та ощадливий уряд, який стримуватиме людей від завдання шкоди одне одному, а в усьому іншому забезпечить їм свободу самим вирішувати способи прикладення сил та здібностей для покращення свого життя і не забиратиме з рота трударя зароблений хліб. Саме це і є добре урядування, і саме такого урядування потребуємо ми, щоб завершити коло вищезазначених щасливих надбань.

Ми називали різними іменами братів наших, що сповідували один і той самий принцип. Усі ми – республіканці, усі ми – федералісти.

Співгромадяни! Готуючись узятися виконувати обов’язки, які охоплюють усе, що ви цінуєте, і все, що є дорогим вашому серцю, вважаю за потрібне викласти вам своє бачення головних принципів нашого уряду і – відповідно – принципів, згідно з якими має формуватись урядова адміністрація. Я окреслю їх максимально стислими рамками – наскільки це можливо щодо підставових речей – і викладу лише основні принципи, без можливих застережень. Однакове і справедливе судочинство для всіх людей, безвідносно до стану та релігійних чи політичних переконань; мир, торгівля та чесні доброзичливі стосунки з усіма країнами, без вступу в альянс із жодною з них; підтримка урядів штатів в усіх їхніх правах як найкомпетентніших адміністрацій для вирішення наших внутрішніх питань і як найміцнішого оплоту проти антиреспубліканських тенденцій; усіляка підтримка центрального уряду та всіх його конституційних повноважень як основного гаранта миру всередині країни та безпеки за її межами; ревне забезпечення виборчого права народу як розважливого та ненасильницького засобу виправлення зловживань, що зазвичай відтинаються мечем революції там, де нема мирних засобів їхнього усунення; абсолютна згода з рішеннями, що їх приймає більшість, – засадничий принцип республіканізму, антиподом якого є сила – засадничий принцип і рідна мати деспотизму; добре дисципліноване ополчення – наша найкраща надія в мирні часи та в перші дні війни, поки на допомогу йому не підтягнуться регулярні війська; верховенство цивільної влади над військовою; заощадження громадських витрат – трударі мають сплачувати лише невеликі податки; чесна виплата наших боргів та неухильна підтримка громадської довіри; сприяння сільському господарству та торгівлі як його служниці; поширення інформації про зловживання та притягнення порушників до суду; свобода віросповідання; свобода преси, а також свобода індивідуума під захистом закону про недоторканність особистості, а також суд неупереджено обраних присяжних. Ці принципи утворюють яскраве сузір’я, яке рухалося попереду і скеровувало наш поступ крізь епоху революції та реформації. Їхньому втіленню сприяли мудрість наших мудреців та кров, пролита нашими героями. Ці принципи мають бути кредо нашої політичної віри, основою цивільного права, наріжним каменем, яким перевірятиметься служба тих, кому ми ввірили високі посади; а якщо нам судилося колись заблукати в часи смути та тривоги, то ми повинні негайно повернутися на той єдиний шлях, що веде до миру, свободи та безпеки.

Отже, співгромадяни, я заступаю на посаду, яку ви мені ввірили. Набувши достатнього досвіду на підпорядкованих посадах і побачивши всі труднощі перебування на найвищому посту, я переконався, що недосконалій людині рідко випадає піти зі своєї посади, зберігши ту ж репутацію та прихильність, які свого часу дозволили їй цю посаду обійняти. Не плекаючи надії на високу довіру, виказану вами нашому найпершому та найвеличнішому революційному діячеві, чиї видатні заслуги забезпечили йому всенародну любов та найяскравіші сторінки в книзі правдивої історії, я прошу у вас рівно стільки довіри, скільки мені буде треба для того, щоб я з твердістю та вправністю здійснював правове керівництво вашими справами. Часто я помилятимуся через хибність суджень. А коли я матиму рацію, то ті, чия позиція не дозволятиме їм бачити все питання в цілому, вважатимуть, що я помиляюся. Я прошу у вас поблажливості до моїх помилок, які ніколи не будуть навмисними, а також вашої підтримки проти помилок тих, хто засуджуватиме мене, не бачачи за деревами лісу. Схвалення, що ви його виказали мені своїм голосуванням, є для мене великою втіхою за минуле, а моєю турботою в майбутньому буде намагання зберегти добру думку про себе у тих, хто повірив мені наперед, і завоювати прихильність інших, роблячи їм усе добро, що є в межах моїх сил та повноважень, та сприяючи загальному щастю та свободі.

…абсолютна згода з рішеннями, що їх приймає більшість, – засадничий принцип республіканізму, антиподом якого є сила – засадничий принцип і рідна мати деспотизму…

Тож, покладаючись на покровительство вашої доброї волі, я слухняно берусь до роботи, завжди готовий полишити її, якщо ви дійдете висновку, що в змозі здійснити вибір набагато кращий. І нехай же та Безконечна Сила, що керує долею Всесвіту, спрямовує наш уряд до того, що є найкращим, і забезпечує сприятливий результат його зусиль заради вашого миру та процвітання.