Читать книгу Промови, що змінили світ - Группа авторов - Страница 21

Американський державний і політичний діяч, 28-й Президент США, історик, політолог. Лауреат Нобелівської премії миру за 1919 рік

Виходець з родини пресвітеріанського священика, Томас Вудро Вільсон народився 28 грудня 1856 року в місті Стонтон, штат Вірґінія. Навчався в коледжі Девідсона в Північній Кароліні, у Прінстонському університеті та юридичній школі при Вірґінському університеті. У 1882 році зайнявся приватною адвокатською практикою. У 1890 році Вудро Вільсон був запрошений до Прінстонського університету на посаду професора права й політичної економії, через 12 років він став президентом цього університету. У політику Вудро Вільсон прийшов у 1906 році, в 1910 році його було обрано губернатором штату Нью-Джерсі. Через два роки на чергових президентських виборах Вільсон, кандидат від Демократичної партії, здобув перемогу над 26-м Президентом США Теодором Рузвельтом (який представляв тоді Прогресивну партію) і 27-м Вільямом Тафтом. Через чотири роки він був переобраний на другий термін. Після завершення Першої світової війни Вільсон взяв активну участь у Паризькій мирній конференції й підготовці Версальського мирного договору, був одним з ініціаторів створення Ліги націй. Незадовго до закінчення другого президентського терміну Вільсон тяжко захворів. Помер він 3 лютого 1924 року.

●

Після початку Першої світової війни Вудро Вільсон усіма засобами прагнув зберегти нейтралітет своєї країни. Відносини між США та Німеччиною погіршилися після того, як німецькі субмарини потопили кілька американських суден. Але провокаційні дії Німеччини щодо Сполучених Штатів (насамперед це стосувалося «тактики необмеженої підводної війни по всій земній кулі», оголошеної Німеччиною, і нападу німецьких субмарин на американські цивільні судна) змусили Вільсона в лютому 1917-го заявити про політику «збройного нейтралітету». 2 квітня 1917 року президент звернувся до Конгресу США з посланням, у якому говорилося, що Сполучені Штати більше не можуть залишатися осторонь від воєнних дій. 6 квітня Конгрес США схвалив оголошення війни Німеччині, і Сполучені Штати вступили в Першу світову війну.

Воєнне звернення до Конгресу

2 квітня 1917 року

Я скликав Конгрес на надзвичайну сесію, оскільки виникла необхідність зробити серйозний, дуже серйозний вибір політичного курсу, причому зробити його негайно, і було б неправильно й антиконституційно, якби я взяв на себе відповідальність зробити його самостійно. 3 лютого цього року я офіційно подав вам надзвичайну заяву імперського уряду Німеччини про те, що починаючи з 1 лютого він має намір відмовитися від усіх обмежень, що накладаються законами чи міркуваннями гуманності, і використовувати свої субмарини, щоб топити будь-який корабель, що спробує наблизитися до портів Великої Британії та Ірландії чи до західного узбережжя Європи або до будь-якого порту, контрольованого ворогами Німеччини в межах Середземного моря.

Такою, як уявлялося, була мета підводних бойових дій на ранньому етапі війни, але з квітня минулого року імперський уряд до певної міри стримував командирів своїх підводних човнів від порушення даної нам обіцянки не топити пасажирські кораблі і відповідним чином попереджати всі інші кораблі, що не чинять опору і не намагаються втекти. Були навіть створені умови для того, щоб членам їхніх екіпажів надавався шанс урятувати своє життя у відкритих шлюпках. Ужиті заходи обережності були мінімальними, і робилися вони лише час від часу, свідченням чого були часто повторювані прикрі випадки прояву жорстокого і нелюдського акту, хоча деяка стриманість усе ж таки дотримувалась.

Нова політика відмела геть усі обмеження. Кораблі будь-якого типу незалежно від їхньої національної належності безжалісно відправлялися на дно без попередження і без прояву наміру пощадити людей, що перебувають на борту, чи надати їм допомогу. Судна дружньо налаштованих нейтралів гинули поряд із суднами противника. Були потоплені навіть шпитальні кораблі і судна, що несли на своєму борту допомогу дуже нещасному і нужденному народу Бельгії, хоча сам німецький уряд надав цим суднам право вільного проходу через особливо виділені райони. Ці кораблі, що мали розпізнавальні знаки, які не можна було ні з чим сплутати, пускалися на дно з такою ж відсутністю жалю і безглуздою безпринципністю.

Деякий час я не міг повірити, що такі речі могли відбуватися з відома уряду, який до цього дотримувався гуманної практики цивілізованих держав… Я зараз думаю не про пов’язану з цим утрату власності, хоч якою б величезною і серйозною вона була, а лише про безвідповідальне масове знищення цивільних осіб, чоловіків, жінок і дітей, котрі роблять те, що завжди, навіть у найпохмуріші періоди сучасної історії, вважалося невинним і законним. За власність можна заплатити – за життя мирних і невинних людей заплатити не можна.

Підводна війна проти торгівлі, що її веде зараз Німеччина, є війною проти людства. Це війна проти всіх країн. У результаті дій, про які ми довідалися з величезним хвилюванням, були пущені на дно американські кораблі, були відібрані життя американців. Були, однак, потоплені кораблі і загинули люди й інших держав. Не робиться жодних винятків. Виклик кинуто всьому людству.

Кожна нація повинна вирішити, як вона зустріне цей виклик. Прийняте нами рішення повинно ґрунтуватися на стриманості і розумній точці зору, у повній відповідності з нашим національним характером і нашою політикою. Ми повинні уникнути нерозсудливих вчинків. Мотивом наших дій повинні бути не помста і не переможне утвердження могутності нації, а лише захист прав людини, поборниками яких ми є одні-єдині.

За власність можна заплатити – за життя мирних і невинних людей заплатити не можна.

Коли я звернувся до Конгресу 26 лютого, я думав, що буде досить зі зброєю в руках захистити наші права нейтральної держави, забезпечити наше право на вільне мореплавство, наше право захистити наш народ від незаконного насильства. Але склалося так, що збройний нейтралітет виявився недієздатним.

Глибоко усвідомлюючи важкий і навіть трагічний характер зробленого мною кроку і пов’язану з ним серйозну відповідальність, але без вагання підкоряючись тому, що я вважаю своїм конституційним обов’язком, я пропоную, щоб Конгрес оголосив курс, що його віднедавна проводить імперський уряд Німеччини, не чим іншим, як війною проти уряду і народу Сполучених Штатів. Пропоную, щоб Конгрес офіційно затвердив нав’язаний нам у такий спосіб статус воюючої держави і зробив необхідні кроки не тільки для зміцнення оборони країни, але і для того, щоб, використовуючи всю свою міць і всі свої можливості, закликати уряд Німецької імперії до порядку і зупинити війну.

У той час як ми робимо ці кроки, ці винятково важливі кроки, нам слід дати зрозуміти всьому світу, причому ясно зрозуміти, які наші мотиви і наші цілі. Сумні події двох останніх місяців не вплинули на звичний хід моїх думок, і я не думаю, що позиція нашої країни змінилася чи стала жорстокішою в результаті цих подій. Сьогодні я спонукуваний тими ж думками, як і в момент звернення до Сенату 22 січня, тими ж думками, як і в момент звернення до Конгресу 26 лютого.

Нашою метою, як і тоді, є відстояти принципи миру і справедливості в усьому світі на противагу егоїстичній і автократичній силі й узгодити з усіма справді вільними і незалежними народами світу єдині цілі і дії, що відтепер гарантуватимуть дотримання цих принципів.

Сьогодні, коли мова йде про мир в усьому світі і свободу його народів, нейтралітет уже неможливий і небажаний. Загроза миру і свободі полягає в існуванні деспотичних держав, підтримуваних силою, що цілком підконтрольна їхній волі, а не волі народів цих держав. За таких обставин настав кінець нейтралітету. Ми не сваримося з німецьким народом. Ми не маємо до нього злості, ми ставимося до нього із симпатією і дружбою. Та аж ніяк не відповідно до волі народу, а, навпаки, без його відома і згоди діяв німецький уряд, вступаючи у війну. Війна була нав’язана народові, подібно до того, як нав’язувалися війни за давніх сумних часів, коли жоден правитель не радився зі своїм народом і війни провокувалися й велися в інтересах династій чи невеликих груп честолюбних людей, котрі звикли використовувати своїх побратимів як пішаків.

Без взаємної згоди демократичних націй міцний мирний союз зберегти неможливо. Жодному автократичному уряду не можна довіряти, що він залишатиметься лояльним до такого союзу чи дотримуватиметься його договорів. Необхідна ліга честі, партнерство думок, інакше віроломство роз’їсть подібний союз ізсередини, його єдність почнуть розкладати внутрішні змови угруповань, які можуть замишляти все, що їм заманеться, і ні перед ким не звітувати.

Лише вільні народи можуть утверджувати свої наміри і пильнувати свою честь в ім’я спільної мети і ставити інтереси людства вище будь-яких вузькокорисливих інтересів.

Хіба не відчуває кожен американець, що чудові, радісні для серця події, що відбуваються в останні кілька тижнів у Росії, зміцнили наші надії на майбутній мир в усьому світі? Для тих, хто знав її краще за інших, Росія завжди була в основі своїй країною демократичною в усьому, що стосувалося життєво важливих традицій її ідеології, у всіх родинних взаємовідносинах її народу, які віддзеркалювали його природні інстинкти, його звичне ставлення до життя. Автократія, що була на вершині її політичної структури, попри все те, що вона існувала там віддавна, мала жахливу владу, але ні за своїм характером, ні за цілями самодержавство не було російським за походженням. І сьогодні його скинуто, і великий, щедрий російський народ у всій своїй величі і могутності став складовою частиною сил, що борються за свободу у світі, за справедливість і мир. Це гідний партнер у лізі честі.

Лише вільні народи можуть утверджувати свої наміри і пильнувати свою честь в ім’я спільної мети і ставити інтереси людства вище будь-яких вузькокорисливих інтересів.

Одним з тих свідчень, які допомогли нам переконатися, що прусська автократія не була і ніколи не могла бути нашим другом, є той факт, що від самого початку нинішньої війни наші громади і навіть наші урядові відомства виявилися затоплені шпигунами. Вона повсюдно спровокувала злочинні підступи, спрямовані проти нашої національної єдності, нашої промисловості і торгівлі, проти миру в нашій країні і за її межами.

І справді, зараз з усією очевидністю стало зрозуміло, що її шпигуни були тут навіть до початку війни. І, на жаль, це не просто припущення, а факт, доведений нашими судовими органами, що їхні підступи, які не раз могли б порушити мир і зруйнувати промисловість нашої країни, провокувалися, підтримувалися і навіть здійснювалися під безпосереднім керівництвом офіційних представників імперського уряду, акредитованих при Уряді Сполучених Штатів.

Навіть здійснюючи контроль за цими діями і намагаючись їх відвернути, ми прагнули знайти для них, по можливості, найбільш великодушне виправдання, оскільки знали, що в їхній основі лежать не ворожі почуття чи цілі щодо нас з боку народу Німеччини (який, безперечно, як і ми, не мав про них жодного уявлення), а лише егоїстичні задуми уряду, який робив усе, що йому хотілося, і ні про що не повідомляв своєму народові. І цей уряд виконав свою роль, переконавши нас у тому, що він не має до нас ніяких дружніх почуттів і збирається діяти у своїх інтересах, порушуючи наш мир і нашу безпеку, провокуючи проти нас ворогів, котрі в нас на порозі. Красномовним свідченням цього є перехоплена нота на ім’я німецького посланника в Мехіко15.

Ми приймаємо цей ворожий виклик, оскільки знаємо, що в особі уряду, який використовує такі методи, ми ніколи не зможемо мати друга… Ми готові, зіткнувшись зараз із фактами, не маскованими брехливою вдаваністю, боротися за мир в усьому світі і за визволення його народів, включаючи німецький народ, за права країн великих і малих і за право людей вибирати свій спосіб життя і свій уряд. Світ повинен стати безпечним для демократії, повинен ґрунтуватися на фундаменті політичної свободи.

Звертаючись у такий спосіб до вас, джентльмени Конгресу, я виконав гіркий і тяжкий обов’язок. На нас чекає, можливо, багато місяців вогняних випробувань і жертв. Це страшна річ – увергати наш великий мирний народ у війну, у найжахливішу і найзгубнішу з усіх воєн, у війну, від результату якої залежить доля самої цивілізації. Але справедливість дорожча миру, і ми будемо боротися за те, що завжди було близьке нашим серцям, – за демократію, за права тих, хто підкоряється владі, за право мати голос у своєму уряді, за права і свободи малих націй, за те, щоб усюди панувала справедливість. Спільні дії вільних народів принесуть мир і безпеку всім країнам і зроблять, нарешті, світ вільним.

Виконанню цього завдання ми готові з гордістю присвятити наші життя, віддати все, що ми маємо. Ми знаємо, що настав день, коли на долю Америки випало щастя віддати свою кров і всі сили за принципи, що дали їй життя, щастя і шанований нею мир. З Божою допомогою в неї немає іншого шляху.

15

Мова йде про так звану «телеграму Ціммермана» – таємну телеграму, у якій німецький міністр закордонних справ Артур Ціммерман давав вказівки послу Німеччини в США фон Бернсторфу. У разі, якщо Сполучені Штати вирішать вступити у війну, посол Німеччини в Мексиці фон Екхард мав спонукати президента Мексики розпочати бойові дії проти США. В обмін на це Мексиці обіцялись її втрачені території на півдні США. Телеграма Ціммермана була перехоплена британською розвідкою й доправлена в США.