Читать книгу Промови, що змінили світ - Группа авторов - Страница 17

19 листопада 1863 року

Вісім десятків і сім років тому наші батьки утворили на цьому континенті нову націю, зачату в свободі і вірячу в те, що всі люди народжені рівними.

Тепер ми ведемо велику Громадянську війну, яка піддає нашу націю чи будь-яку іншу націю, що в такий же спосіб зачата і сповідує ті ж ідеали, випробуванню на здатність вистояти. Ми зустрічаємося сьогодні на великому полі битви цієї війни. Зустрічаємося, щоб зробити його частину останнім пристановищем для тих, хто віддав своє життя в ім’я того, щоб наша нація змогла вижити. З усіх поглядів це доречний і цілком правильний крок.

Але в ширшому розумінні ми не можемо присвячувати, ми не можемо благословляти, ми не можемо шанувати цю землю. Відважні люди, живі і мертві, що билися тут, уже вчинили обряд такої присвяти, і не в наших слабких силах що-небудь додати чи відняти. Світ навряд помітить чи запам’ятає надовго те, що ми тут говоримо, але він не зможе забути того, що вони зробили тут. Радше, це нам, живим, слід присвятити себе завершенню початої ними справи, над якою трудилися до нас з такою шляхетністю ті, хто боровся тут. Радше, це нам, живим, слід присвятити себе великому завданню, що все ще стоїть перед нами, – перейняти в цих вельмишановних загиблих ще більшу відданість тій справі, якій вони повною мірою і до кінця зберігали вірність, сповнитися переконаністю, що вони загинули не даремно, що наша нація з Божою допомогою відродиться у свободі і що влада народу волею народу і для народу не зникне з лиця землі.