Читать книгу Промови, що змінили світ - Группа авторов - Страница 6

Королева Англії та Ірландії, остання представниця династії Тюдорів на англійському престолі

Єлизавета I, дочка Генріха VIII і його другої дружини Анни Болейн, народилася в Ґринвічі 7 вересня 1533 року. Вона успадкувала трон після смерті її єдинокровної сестри Марії I (Кривавої) у листопаді 1558 року. 45-річне правління Єлизавети називають «золотим століттям» Англії. Її епоха ознаменувалася як розквітом культури, так і зростанням впливу Англії на світовій арені, початком становлення Британії як великої імперії. Померла Єлизавета I 24 березня 1603 року у своєму палаці в Річмонді.

●

У другій половині 1580-х років конфлікт між католиками й протестантами в Англії досяг свого апогею. Маючи намір скинути королеву-протестантку Єлизавету й повернути англійський трон католицькому монархові, 1588 року іспанський король Філіп II направив до англійських берегів Непереможну армаду – могутні галіони, керовані найдосвідченішими моряками. Перед боєм англійські війська зібралися в Тільбері, графство Ессекс. Раптом перед армією й флотом на білому коні, у шоломі з плюмажем з’явилася королева Єлизавета. Тендітна жінка звернулася до суворих воїнів з палкою промовою. Звичайно, головну роль у розгромі Непереможної армади зіграли тактичні помилки іспанців і раптова буря, що розметала їхні кораблі, але безумовним є і величезний вплив промови Єлизавети на бойовий дух англійських солдатів і моряків. Ця промова по праву вважається одним із шедеврів ораторського мистецтва.

Промова Єлизавети І до військ у Тільбері

1588 рік

Мій улюблений народе!

Ми були вмовлені тими, хто піклується про нашу безпеку, уникати виступів перед озброєним натовпом, через страх зрадництва; але я запевняю вас, що я не хочу жити, не довіряючи моєму відданому й улюбленому народу. Хай тирани бояться, я ж завжди поводилася так, що, бачить Бог, довіряла мої владу й безпеку вірним серцям і добрій волі моїх підданих; і тому я зараз серед вас, як ви бачите, у цей час, не для відпочинку і розваг, але сповнена рішучості, у розпалі битви, жити і вмерти серед вас; покласти за мого Бога і моє королівство, і мій народ, мою честь і мою кров, [обернувшись] на порох. Я знаю, у мене є тіло, і [це тіло] слабкої і безпомічної жінки, але в мене серце і дух короля, і я сповнена презирства до того, що Падуя чи Іспанія, чи інший монарх Європи може насмілитися вторгнутися в межі мого королівства; і перш ніж яке-небудь безчестя впаде на мене, я сама візьму в руки зброю, я сама стану вашим генералом, суддею і тим, хто винагороджує кожного з вас по ваших заслугах на полі [бою]. Я знаю, що за вашу спритність ви вже заслужили нагород і крон; і ми запевняємо вас словом монарха, вони будуть обов’язково виплачені вам. У нещасливі часи мій генерал-лейтенант7 заміщатиме мене, [тому що він] найшляхетніша та найбільш досвідчена людина, аніж монарх, котрий ніколи не командував [військами]; без сумніву вашим послухом моєму генералові, вашою злагодою в таборі і вашою цінністю на полі [бою] ми незабаром здобудемо славну перемогу над ворогами мого Бога, мого королівства і мого народу.

30 листопада 1601 року 141 член Палати громад схилили коліна, коли 68-літня Єлизавета I увійшла до Прийомної зали парламенту, щоб оголосити своє щорічне послання. Королева була в чудовій формі, однак її промова стала останнім виступом у парламенті. Можливо, передчуваючи це, королева обернула звичайну доповідь у «золоті слова», які надалі часто цитувалися в моменти, коли Англія опинялася перед лицем серйозної небезпеки.

«Прощальна» («золота») промова Єлизавети І

30 листопада 1601 року

Пане спікер!

Ми вислухали ваш виступ і бачимо вашу турботу про наше становище. Я запевняю вас, що немає монарха, котрий любить своїх підданих більше [за нас], або чия любов може зрівнятися з нашою. Немає такої коштовності, хоч скільки б вона коштувала, яку б я поставила вище цієї: я маю на увазі вашу любов. Тому що я шаную її понад усякі скарби; тому що ми знаємо, як винагороджувати, але любов і вдячність я вважаю неоціненними. І, хоча Господь підніс мене високо, я все-таки вважаю славою мого правління те, що я правлю з вашою любов’ю. Через це я радію не стільки тому, що Господь зробив мене королевою, скільки тому, що я королева такого вдячного народу. Через це мені нема чого бажати більшого, аніж задоволення підданих, і це обов’язок, який я повинна виконати. Ні для чого іншого я не бажаю жити довго, аніж для того, щоб побачити ваше процвітання, і це моє єдине бажання. І оскільки я та особа, що все ще, бачить Бог, править вами, і тому я вірю, що всемогутньою владою Господа я поставлена його знаряддям, щоб захистити вас від будь-яких небезпек, безчестя, ганьби, тиранії і гноблення, зокрема з очікуваною від вас допомогою, яку ми охоче приймаємо, тому що вона демонструє всю величину вашої доброї любові і відданості вашому суверенові.

Від себе я маю сказати ось що: я ніколи не була ні жадібним скнарою, ні злиденним монархом, ані марнотратом. Моє серце ніколи не прагнуло до мирських речей. Усе, що ви подаруєте мені, я не буду приховувати, але я прийму це, щоб подарувати вам знову. Тому, пане спікер, я прошу вас віддячити їм так, як ви вважаєте – цього хоче моє серце, але не може висловити мій язик. Я також хочу, щоб ви й решта піднялися [з колін], бо я потурбую вас ще довшою промовою. Пане спікер, ви дякуєте мені, але мені здається, що це більше я мушу вам дякувати, ніж ви мені, і я доручаю вам подякувати членам Нижньої палати від мого імені. Якби я не отримувала від вас відомостей, я могла б робити помилки тільки через брак правдивої інформації.

Немає такої коштовності, хоч скільки б вона коштувала, яку б я поставила вище цієї: я маю на увазі вашу любов.

Відколи я стала королевою, я не підписала жодної винагороди без приводу і очевидних [підстав], поданих мені, що було так само як добре, так і вигідно всім підданим, хоча деякі мої старі слуги, що заслужили нагороду з моїх рук, дістали деяку часткову вигоду від цього. Хоча досвідом виявлено протилежне, я надзвичайно вдячна тим підданим, що звернули на це увагу в першу чергу. Я не така проста, щоб припускати, але [я гадаю], що в Нижній палаті є дехто, в кого немає причин для невдоволення. Я думаю, що вони обурюються через пильність щодо своїх графств, а не через невдоволення чи шкідливий вплив, хоча це і засмучує сторони. Оскільки мої винагороди, очевидно, засмучують мій народ, то потрібно, щоб утиски були обмежені рамками нашого виняткового права, наша королівська гідність не постраждає від цього. Справді, коли я почула це, я не могла дати спокою своїм думкам, доки не провела реформу. Невже ви думаєте, що ті, хто утискував вас і не поважав свого обов’язку, і не зважав на нашу честь, зможуть уникнути кари? Ні, я запевняю вас, пане спікер, що не стільки заради заспокоєння сумління чи заради якоїсь слави, чи заради посилення любові я хочу, щоб ці помилки, лиха, прикрощі й утиски, скоєні цими мерзотниками і розпусними людьми, негідними бути підданими, не залишилися без заслуженого покарання. Але я бачу, що вони поводилися зі мною як лікарі, що, даючи гіркі ліки, роблять їх більш прийнятними, надаючи їм особливого аромату, або, коли вони дають таблетки, то вкривають їх позолотою.

Усе, що ви подаруєте мені, я не буду приховувати, але я прийму це, щоб подарувати вам знову.

Раніше перед моїми очима завжди був Судний день, і тому я правила [знаючи], що я відповідатиму перед вищим суддею, і зараз, якщо мої по-королівському щедрі подарунки були збезчещені і мої дарунки обернулися в серці мого народу протилежністю моїм бажанню і намірові, і якщо хто-небудь під моїм урядуванням зневажав і псував те, що я доручила їм, я сподіваюся, що Бог не покладе їхню провину і негідні вчинки на мою відповідальність. Я знаю, що титул короля – це славний титул, але я запевняю вас, що сяюча слава монархової влади не засліпила своїм блиском очі нашого розуміння, але що ми добре знаємо і пам’ятаємо, так це те, що ми також повинні здавати собі справу про наші дії перед великим суддею. Бути королем і носити корону – річ більш славна для тих, хто бачить це, ніж приємна для тих, хто носить її. Що ж до мене, я ніколи не була настільки спокушена славним ім’ям короля чи королівською владою, але захоплена тим, що Бог зробив мене інструментом утвердження його правди і слави і захисту його королівства, як я сказала, від небезпеки, безчестя, тиранії і гноблення. Ніколи на моєму місці не сидітиме королева з більшою ревністю щодо моєї країни, турботою про моїх підданих і з більшою готовністю ризикувати своїм життям для ваших добра і безпеки, аніж я. І через те я маю бажання не жити і не правити довше, аніж це буде для вашого добра. І незважаючи на те, що ви мали і, можливо, будете мати багато могутніших і мудріших монархів, що будуть сидіти на цьому місці, ви ніколи не мали і не будете мати жодного, такого ж турботливого і люблячого.

7

Тобто Роберт Дадлі, 1-й граф Лестер (Robert Dudley, 1st Earl of Leicester, 1532—1588) – державний і політичний діяч, фаворит королеви.