Читать книгу Промови, що змінили світ - Группа авторов - Страница 7

Король Англії, Шотландії та Ірландії

Карл, другий син короля Шотландії Якова VI Стюарта, народився в Данфермліні 19 листопада 1600 року. У 1603 році Яків став королем Англії (під ім’ям Якова I). Після смерті в 1612 році старшого брата, принца Генріха, Карла було проголошено спадкоємцем англійського престолу. У березні 1625 року, після батькової кончини, Карл I став королем Англії, Шотландії та Ірландії.

Правління Карла I з самого початку супроводжувалося як поразками в боротьбі із зовнішніми ворогами, так і внутрішніми чварами й безладдям. Недалекоглядність і надмірна самовпевненість короля призвели до протистояння з парламентом, яке могло бути розв’язане тільки шляхом війни. Після остаточного розриву з парламентом 23 серпня 1642 року Карл підняв у Ноттінґемі королівський прапор, що стало початком громадянської війни в Англії. Через шість років роялістів було остаточно розбито, а Карл I постав перед судом і за його рішенням був обезголовлений.

●

Суд, що розбирав справу Карла I, складався із 150 членів парламенту на чолі з юристом Джоном Бредшоу. Король не визнав законності суду й відмовився виступати на свій захист. Суд підтвердив провину Карла I, як тирана, зрадника й ворога батьківщини і присудив його до смерті. Страту було призначено на 30 січня 1649 року. У промові на ешафоті король говорив про свою невинність і відстоював ідеї абсолютизму, вірним яким він був до своєї останньої хвилини. Кат, після того як відрубав королю голову, підняв її й крикнув: «Ось голова зрадника!» Тіло Карла було переправлено у Віндзор і 8 лютого поховано без похоронної відправи. Смерть короля стала підсумком громадянської війни й привела до скасування англійської монархії, яку, однак, незабаром було відновлено.

Промова на ешафоті

30 січня 1649 року

Про мене згадуватиме лише дехто з тих, хто присутній тут… Воістину я прекрасно міг би зберігати мовчанку, якби не боявся, що дехто вирішить, нібито я мовчу, тому що визнав свою провину і змирився з покаранням, але я вважаю, що мій обов’язок чесної людини, доброго короля і християнина, насамперед перед Господом, а потім перед моєю країною, висловитися і пояснити.

Почну зі своєї невинності. По правді, думаю, мені немає особливої потреби наполягати на цьому, тому що весь світ знає, що я не розв’язував війну з обома палатами парламенту і, засвідчую Богом (з яким мені незабаром доведеться зустрітися), не зазіхав на їхні привілеї; це вони почали боротьбу зі мною, це вони зібрали ополчення; вони заявляють, що ополчення було моїм, але це вони визнали за доцільне відібрати його в мене.

Боже збав, щоб я був поганим християнином; але це не означає, що суд Божий справедливий до мене: часто він відплачує по заслугах за допомогою несправедливого вироку, це звичайна річ; скажу лише, що за несправедливе рішення, заради виконання якого я стільки витерпів, я покараний тепер несправедливим вироком щодо себе самого; сказаного досить, щоб показати вам, що я невинний.

Тепер доведу вам, що я добрий християнин. Сподіваюся, знайдеться добра людина, котра засвідчить, що я простив увесь світ і навіть тих, хто виступав у ролі головних винуватців моєї смерті: Господь знає, хто вони, я ж знати не бажаю, лише молюся, щоб Бог дарував їм.

Але це ще не все. Моя великодушність не обмежується цим; я шкодую, що вони не каються, бо вони скоїли воістину великий гріх: я молюся Богу і святому Стефану, щоб він їм не залікувався, ні, навіть більше, щоб вони знайшли правильний шлях до спокою в королівстві, тому що моя великодушність змушує мене до останнього подиху боротися за мир у країні…

…Що стосується народу, я від усієї душі бажаю йому волі і свободи, так само як і будь-якій окремо взятій людині, але повинен заявити, що їхня воля і свобода полягають у тому, щоб мати уряд і закони, що якраз гарантують збереження їхнього життя і майна.

І річ не в тім, щоб бути членом уряду, до якого вони не мають ніякого відношення. Підданий і государ – зовсім різні поняття, і тому, якщо дати звичайним людям волю і свободу, вони ніколи не будуть задоволені і щасливі. Панове, саме тому я тут: якби я правив деспотично і нехтував усіма законами, спираючись на силу зброї, мені не довелося б стояти тут. І тому я говорю (і молюся Господу, щоб він не зарахував вам цей гріх), що я мученик свого народу.

І тому я говорю (і молюся Господу, щоб він не зарахував вам цей гріх), що я мученик свого народу.

Насправді, панове, я не стану довше вас затримувати, скажу лише, що хотів би мати трохи більше часу, і тоді моя промова була б більш доладна й продумана, аніж тепер. Сподіваюся, ви пробачите мені.

Моє сумління чисте. Дай Боже, щоб ви обрали той шлях, який веде до благополуччя королівства і спасіння ваших власних душ.

…Насправді, панове, щирість моєї віри відома всьому світові, а тому заявляю перед усіма вами, що вмираю християнином, відповідно до вчення англіканської церкви, яку заповідав мені мій батько, і цей чесний чоловік буде в тому за свідка.

…Моє діло справедливе, і милостивий Господь на моєму боці… Я йду від мирського вінця до вінця тернового, туди, де панує супокій, де мене не торкнуться вже ніякі хвилювання цього світу.