Читать книгу Українські прислів’я і приказки - Группа авторов - Страница 26

Журба не матінка.

Журба сорочки не дасть.

Журбою поля не переїдеш.

Чого тебе за ухо бере (за серце)?

Якого дідька журишся!

Нема чого журитися: нехай той журиться, що велику голову має.

Чого журитись!

Нехай журяться ті, що заміж ідуть.

– … нехай та журиться, що віддається.

Не журися – якось-то буде.

Не журись, та Богу молись.

Ото зажурилась! та така ходить, як туман.

Тільки журиться!… як кобила, звернувши в болото.

Не кажи «Ох», – кажи «Гоц».

Хоч біда – то гоц.

Не зітхай: чого нема, то й так нехай.

Якби не ох, то б давно здох.

Гей-гей, та не дома!

– … якби вдома, та ще й на печі.

– … та ще й в просі.

Здихнув тяжко та важко, мов ковальський міх.

Під явором жовтий корінь: пісок його сушить (є така пісня, а в приказці: кажуть про людину, що все чогось журиться – журливе змалку).

Як у його дух держиться!

Не знаю, де в мене і дух!

Як не свій ходить.

Став не свій.

Мов у воду опущена.

Опустилися, як на воду.

Лишилася, як на воді.

Наче курча впустив.

Ходжу, наче чоловіка згубив, абощо.

Вже мені й сорочка не мила.

Черв'як серце точить.

Вже нема мені ні від місяця, ні від сонця.

Ні від сонця, ні від місяця.

Розживемось, як сорока на лозі, а тінь на воді.

Ой смутку ж мій!

– … чубатий!

Лиха та радість, по котрій смуток наступає.