Читать книгу Українські прислів’я і приказки - Группа авторов - Страница 37

Лихий доброго не любить.

Як лихий чоловік, то не став і чорта.

Добрий пес лучший, як злий чоловік.

У злому зле і сидить.

Злий чоловік ні Бога не боїться, ні людей не стидається.

Не бійся чорта, а лихого чоловіка.

Лихого чоловіка бійся, бо лихий чоловік переможе все.

Від лихого поли вріж, та втікай.

Лиха іскра і поле спалить, і сама згине.

Ледачого не займай, сам себе не вскорбляй.

Ледачого держати – лучче не мати.

Від лихої тварі в світі не втечеш.

Не можеш ся збути, як лихого шеляга.

Нема ліса без вовка, а села без лихого чоловіка.

Лихий лихом погибає.

Ледачому всюди зле.

Ледащо куди не повернеться, то всюди йому зле.

Лукавому суком випре.

«Де ти, чорте, звик?» – «А в болоті!»

Де чорт любить? – В болоті!

На зле не вчи нікого: і сам догадається.

Лихо коїти.

Сила злого – два на одного.

Трудно аби на добре вийшло, що із злих рук прийшло.

Не грій гадюки за пазухою.

– … гадини за пазухою, бо вкусить.

Гадини ніколи не грій за пазухою; бо як розігрієш, то вкусить.

Гадюка хоч не вкусить, то засичить.

Крий, ховай погане, а воно ж таки гляне.

Ото злиденних! Руки білі, а сумління чорне.

Мале щеня, та й те гавкає.

Не з доброї муки і той (бачу) зліплений.

Такий злий, аж в роті чорно.

Добрий собака, аж за кочергу хапається.

– … аж за коцюбу хапає.

Та й злюче, як зінське щеня.

Я його знаю, як лихого шеляга.

– … як дурний ґрейцар.

Знають його, як лисого.

Його всякий знає, як облупленого.

І пес за ним не виє.

Йому і муха на заваді.

Дав Бог, та й чорт не візьме.

І погляд у нього не людський.

Хоч сух, та злий дух.

Е, чоловік! Чорт заволік.

Є і в тебе блохи, та нікому вигнати.

Це ще тютя з поливаним носом.

Зла личина.

Чуєш, в тобі дідько сидить.

То баба-Яга, з пекла родом.

Єгипетська мумія (про злих бабів).

Єгипетська баба.

Не медунку ведуть, та не медунка й у коноплях сидить (та злюща, а та ще гірша).

Скочив у чорти.

Скіра на чоботи, язик на підошви.

Не ждати з тебе пуття.

Ой, казали мені люде, що добра з тебе не буде.

Хоч у ступу всадіть, та пирогами годуйте, – все буде однака.

Великого роду, а песячого ходу.

Спереду ще-ще, а ззаду на чорта подібний.

Підкував дядька, підкуєш і татка.

Дав Біг душу, як в грушу!

– … волів би козу, то б і молока дала.

Мав Бог дать душу, як у пень.

Мав уродитись чоловік, та вилупився чорт.

Мав вилупитися чорт, та півні заспівали – вилупився чоловік.

Мала вродитися сатана, та півні запіяли, то вродилась людина.

Уродився б біс, та півень запіяв.

Породила ненька.

Так його мати зродила (уродила).

Уродила мама, що не прийма і яма.

І мій батько такий мався, і я в нього вдався.

Пошився в собачу шкуру (або: в орти).

– … в псю шкуру.

Ти ходиш в псячій шкурі.

Є і в того сірого сукна клин.

Продав чортові душу.

Запродав чортові душу.

Псові очі, а чортові душу запродав.

Ей, того ти дуже вже розпестився.

Набравсь юхи.

Це той пан, що в соломі спить, зубами ся чихає (як кого хочуть собакою назвати).

Це той пан, що при місяці воші б'є.

Гадина в його словах дихає.

Гадину за пазухою має.

Зі злості болять кості.

Знати його по писку, що добрих свиней плоду.

Не гідний того, що його земля свята на собі носить.

Та по йому, на тім світі хоч тин душею підпирай; аби йому тут було гаразд!

Зібралося по ягідці (один від одного гірший).

І той з пекла родом, ба ще три милі з-за пекла.

Така вже вдача собача.

Вовча натура.

Вовчу думку має.

Думає по-вовчому.

Вовк, то вовче й думає.

Вовча натура, в ліс тягне.

Вовка таки до ліса тягне.

Скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться.

Ніхто чорта не сіяв, а родиться.

Бійся Бога!

Бога бійсь, що ти робиш.

Як-таки Бога не боятись.

Треба ж таки і Бога побоятись.

Бога пошануйте!

Глянь на Бога!

– … та посоромся людей!

За те і Бог поб'є.

Схаменіться, будьте люде, бо лихо вам буде.

Умийтеся, образ Божий багном не скверніте.