Читать книгу Українські прислів’я і приказки - Группа авторов - Страница 27

Чия кривда, нехай того Бог скарає.

Кривда людська боком вилазить.

Ліпше кривду терпіти, як кривду чинити.

Хто кривдить людей, той кривдить своїх дітей.

Я з тобою не маю нічого на пеньку.

Я не хочу напасті: нехай той з напасті не вийде, доки житиме.

Слова шкоди не нагородять.

Шкода нікому не мила.

Не так шкода, як не вигода.

Жаль, – та не вернеться.

Жаль, багато може.

Жаль ваги не має.

Жаль відчужує.

Жаль батька, – та он несуть.

Ой жалю, мій жалю, ох і жалю не помалу: упустив долю, упустив щастя, а вже й не піймаю.

В нещасті нема брата.

В нещасті нема ні брата, ні свата.

Бідному ніхто не подарує.

– … не дасть.

Під лихий час і кум за собаку.

Тоді любить і сват, коли добре мається брат: а коли бідний, то забуде і брат рідний.

Поки богат, то поти і сват.

Поки щастя плужить, поти приятелі служать.

Де щасть відпало, там і приятелів мало.

При добрій годині, є куми й побратими.

– … а при лихій – чужі, куми й побратими.

При добрій годині всі побратими, а при лихій нема і родини.

Як добра година, то знайдеться родина; а в злій годині нічого по родині.

Поки мішки чують, поти шанують.

Як ся гаразд мав, кожний мене добре знав; а як став убогий, не приходять гості у мої пороги.

Як ся чоловік гаразд має, то і сусід буває.

Тоді сусід добрий, коли мішок повний.

Утри мої спрагнені уста, а солодкі я сам собі утру.

– … а солодкі чорт тебе і просить.

Не тоді лижи мені губи, як солодкі, – тоді мені лижи, як гіркі.

Лижи мені губоньки, як гіркі; а як солодкі, то я й сам оближу.

Полюби мене в чорному, а не в білому!

– … а вже в білому полюбить і абихто.

Люби мене в чорному, а в білому чорт тебе і просить.

Нехай мене полюбить в чорнім, – а в біле приберуся, тоді на тебе й не подивлюся.

Якщо не полюбить на брудно, – то на біло трудно.

Поцілуй мене сьогодні, а я тебе завтра.

– … а як забуду, то й так буде.

Люби мене в середу, а в неділю, як я приберуся, то може на тебе й не подивлюся (або: то й на другу подивлюся).

Порятуй мене в пригоді, а в доброму ми не потребуємо рятунку.

Тоді йди, як кличу.

Хто зразу дав, той два рази дав.

Брат, що хоче брать.

Як беруть, сто коней дають, а візьмуть – і одного не дають.

Як просять, і жнуть, і косять.

Як лихо, то й «ходи Петрихо»; а як п'ють та їдять, то на Петриху не глядять.

Як їдять та п'ють, так і кучерявчиком звуть; а поп'ють, поїдять, – прощай, шолудяй!

Добре дядькові, то й Бога забув.

Як лихо, то й до Бога.

– … а як лихо минуло, тоді й Бога забуло.

Як тривога, тоді і до Бога.

А як по тривозі, тоді і по Бозі.

Як потопає, сокиру даває; а як порятують, і топорища жалує.

До обіда ложка, а після обіду не треба.

На кого біда нападе, то до Києва йде; а як біда минеться, то він і з Броварів вернеться (Броварі – містечко на лівім боці Дніпра).

Що тобі не мило, і людям не зич.

Не радуйся чужому лихові.

З чужої біди не смійся.

Чуже лихо за ласощі, а своє за хрін.

Чужа біда за іграшку.

– … за цукор.

Чуже горе – людям сміх.

Ніхто нічийого болю не знає.

Чужий біль нікому не болить.

Вола голова не боліла, коли корова теля родила.

Кому користь, а нам хворість.

Грається, як кіт з мишею.

Грається, як миш з котом.

Дурному сміх, розумному сльози.

– … розумному ж досить.

Людям сміх, а мені плач.

Кому біда, а людям сміх.

Чужа біда людям сміх.

Котові смішки, а мишці слізки.

Котові жарти, а мишці смерть.

Смішки у чужої кішки.

– А як своя здохне?

– … то і плакатимеш.

Кому весілля, а курці смерть.

– … невідклична.

Свою біду на другого зведу.

Добре чуже лихо міряти – зміряй своє.

Чужу біду на воді розведу, а своїй і кінця не знайду.

Ліпше чуже ухо гризти, як своє.

Кінь знає, як йому сідло долягає.

Ніхто не знає, чий чобіт гризе.

Що мені нині, то тобі завтра.

Нині мені, а завтра тобі.

На кого Бог, на того і люди.

Не так Бог, як лихії люди.

За кого Бог, за того й люди.

За ким Бог, за тим і люди.

На кого ворони, на того і сороки.

На кого люди гомонять, на того й свині хрюкають.

Усяк готов, щоб погубити, а хто буде рятувати!