Читать книгу Українські прислів’я і приказки - Группа авторов - Страница 28

Буде плачу.

– … до несхочу! Горе не умовчить.

Біда, як дуда: куди йде, то реве.

На кулаку сльози тре.

Сльози, як перли.

Плаче, як раб в неволі.

Заплач, дурню, по своїй голові.

Заплач, Матвійку, дам копійку.

А заплач, дурню, та дуже.

А ну, ну! Заплач, дурню!

По чім дурного пізнати? по тім, що плаче.

Розквасив губи, як копиці.

Слинить. Кисне, як солоний огірок.

Скиглить, мов кривий цуцик.

Завив, як вовк.

Голосить, неначе по мертвому.

Кричить, як опарений.

Пробі кричати.

Пробі рятуй.

Ґвалт кричить.

Проплакала бабка увесь ліс, а по їй ні біс.

Кому біда, то й плач не поможе.

Плачся Богу, а сльози – вода.

Плачем лиха не виплачеш.

Тоді будеш вить, як почнуть бить.

Не жаль плакати, коли є за чим.

Нехай ті плачуть, що заміж ідуть.

Кричи, хоч на гору вилізь!

Жінка плаче, діти плачуть, сам плачеш, а лучшого не бачиш.

Плачеш, плачеш, та й пчихнеш.

Так, що тільки кривавії не плю ються.

Хто з вечора плаче, той вранці буде сміятись.