Читать книгу Йдучи дорогами життя… - Олександр Афонін - Страница 22
Зацвіла в городі бузина…
* * *
Оглавление«Татусю, почитай-но мені казку!»
І я дитячу книжку відкрива,
Адже у ній добро, любов і ласка,
Закладені в друковані слова.
Сторінку за сторінкою гортаю,
І мова весняним струмком дзвенить…
Притихлій доньці вголос я читаю,
Як треба в мирі в цьому світі жить.
Як треба честь і дружбу цінувати,
Як обирать мету й до неї йти…
У книжках є усього так багато,
Щоб дітям відкривать нові світи.
Захопленням дитячі зорять очі.
І я таку помітив дивну річ:
Коли татусь читає, то охоче
Дитина буде слухать день і ніч.
Роки минули, виросли вже діти,
Моє ж волосся вкрила сивина.
Так, вік устиг багато що змінити.
Незмінна, мабуть, тільки лиш весна.
Вона дарує споконвічну ласку,
А ще знайомі чую я слова:
«Дідусю, почитай-но мені казку!»
І я, щасливий, книжку відкрива…
* * *
А чи повернуться колись
Уже забуті майже нами
Щемливо-тихі вечори
Під весняними небесами?
Без болю, люті і війни,
Без долі нашої лихої…
Так просто хочеться весни
У молитовному спокої.
