Читать книгу Йдучи дорогами життя… - Олександр Афонін - Страница 38

Незабутнє… Те, що позабути

Ти не зміг у вихорах буття.

Це події, але більше люди,

Ті, що стрів ти упродовж життя.

Ні, не посадовці й депутати,

Й не міністрів нескінченна «рать».

Їх, безликих, треба забувати,

Бо таких не варто пам’ятать.

Незабутні – ці не лізуть в очі,

Їх відсутність слави не пече,

Вони мовчки в злії дні і ночі

Дружнє підставлятимуть плече.

І в найтяжчу, у лиху годину,

Не важливо, звуть їх чи не звуть,

Хліба скибку, і для них єдину,

Непомітно в дім твій принесуть.

Незабутніх треба пам’ятати,

Бо вони є тим, що в світі сутнє!

Ти їх поіменно будеш знати,

Якщо стати зможеш незабутнім.