Читать книгу Йдучи дорогами життя… - Олександр Афонін - Страница 37

Вітер заплітає вербам коси

Так, як заплітав колись твої.

Не твої сьогодні, мамо, роси

Й не тобі співають солов’ї.

Не для тебе сонце в небі сяє

І вночі підморгують зірки.

Як же тебе, мам, не вистачає

Й дотику легенького руки!

Я хотів сказати так багато,

Але в цій буденності не встиг.

Мамо, мамо, мила моя мати,

Ти не ступиш вже на мій поріг.

І не усміхнешся ти лукаво,

Бо в далекі вже пішла світи…

Ми співаєм мамам в свято славу,

Але не навчились берегти.