Читать книгу Йдучи дорогами життя… - Олександр Афонін - Страница 43

Просто слова, що лягають рядок до рядочка,

Просто думки, що неначе мурахи снують.

Ці – про дорослих уже моїх сина і дочку,

Ці ж – про онуків, які спати теж не дають.

Просто робота, від ранку до пізньої ночі,

Клопоти вічні й тривоги, мов грона, рясні.

Просто щоденні червоні, «комп’ютерні», очі

Й вічні папери, що так остогидли мені.

Просто проблеми, що тиснуть на мозок і плечі,

Хоч і не власні, та взявся тягар цей нести…

Просто, як Бога, чекаєш ти іноді вечір,

Денне ж бо поле бракує вже сил перейти.

Просто весна, що свої нині крила складає.

Швидко деньочки минули її золоті.

Просто життя, в якім часу на себе немає.

Мабуть, тому, що живемо в часи непрості.