Читать книгу Йдучи дорогами життя… - Олександр Афонін - Страница 33

Збиває дощ рожеві пелюстки,

Весна лякає холодом осіннім.

Уздовж бордюрів дощові струмки

Течуть у пишній пелюстковій піні.

Свинцево виснуть низькі небеса,

Четвертий день дощ місто кропить рясно.

Сум серце тисне, що така краса

В дні дощові, як свічка, швидко гасне.

Даруй, Всевишній, милість нам свою,

Дощ заміни погодою ясною.

Дай довгих днів в квітучому раю

І щастя надихнутися весною.

Бо саме він, оцей квітучий світ,

Гамує біль й одвічний наш неспокій.

В нім не ведеш ти відлік власних літ

І мрієш знов про світле і високе.