Читать книгу Йдучи дорогами життя… - Олександр Афонін - Страница 23

У світі цім довгенько вже живу я,

Та нині головна з моїх утіх,

Коли, хоча б по скайпу, я почую

Онучки безтурботний щирий сміх.

І смуток днів кудись умить тікає,

А разом з ним всі болі і жалі…

Це справді щастя, що онучку маю —

Найбільше щастя на усій землі.